Діяхронна соціолінгвістика: історія терміна та галузі мовознавства

Abstract

Предметом пропонованого дослідження є нова підгалузь соціолінгвістики – діяхронна соціолінгвістика: її джерела, предмет дослідження, завдання та термінологічна дефініція. Аналіз лінгвістичної думки засвідчив формування цієї окремої гілки соціолінгвістики впродовж тривалого, столітнього шляху, починаючи від окремих міркувань у класичних працях Яна Бодуена де Куртене, відтак Фердинана де Сосюра, яскравих представників французької соціолінгвістичної школи Антуана Мейє та Жозефа Вандрієса. Серед українських мовознавців уперше звернув увагу на проблеми методології діяхронної лінгвістики твідомий науковець Орест Ткаченко. Польські дослідники, зокрема Вітольд Ташицький та Барбара Отвіновська, запропонували унікальну соціоісторичну фактологічну добірку та аналіз соціолінгвістичних чинників на тлі філософсько-культурних вимірів змінюваної епохи. The subject of the suggested research is a new sub-branch of sociolinguistics – diachronic sociolinguistics: its sources, subject of research, objectives and terminological definition. Analysis of the linguistic thought has showed the formation of this separate branch of socio-linguistics during a centennial period, beginning with some concepts in the classic papers of Jan Baudouin de Courtenay, then Ferdinand de Saussure and such remarkable representatives of the French Sociolinguistic School as Antoine Meillet and Joseph Vendryes. The famous researcher Orest Tkachenko was the first Ukrainian linguist to pay attention to the problems of methodology of diachronic linguistics. Polish researches, in particular Witold Taszycki and Barbara Otwinowska, suggested a unique sociohistorical factual collation and analysis of sociolinguistic factors against the background of philosophic and cultural dimensions of a changeable epoch.