Юридичні науки. – 2021. – № 2 (30)

Permanent URI for this collectionhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/57594

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”

У збірнику наукових праць серії “Юридичні науки” викладено результати наукових досліджень актуальних проблем з різних напрямів юридичної науки, розроблено наукові концепції щодо вдосконалення вітчизняного та зарубіжного законодавства. До нього увійшли аналітичні статті та фахові коментарі вчених Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, вітчизняних і зарубіжних науковців, експертні оцінки та рецензії провідних фахівців у галузі права. На авторів опублікованих матеріалів покладено повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, відповідної галузевої термінології, власних імен та інших відомостей.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”; голова Редакційно-видавничої ради Н. І. Чухрай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2021. – № 2 (30) – 234 с. : іл.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки

Зміст


1
8
26
36
43
51
55
62
68
73
79
85
91
97
103
108
116
121
129
135
143
152
159
167
178
184
193
197
207
216
220
225

Content


1
8
26
36
43
51
55
62
68
73
79
85
91
97
103
108
116
121
129
135
143
152
159
167
178
184
193
197
207
216
220
225

Browse

Subject: search.filters.subject.criminal proceedings

Search Results

Now showing 1 - 2 of 2
  • Thumbnail Image
    Item
    Процесуальний статус захисника у кримінальному провадженні
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Сибірна, Рома; Гап’як, Сергій; Sybirna, Roma; Hapiak, Sergey; Національний університет “Львівська політехніка”; Львівський національний університет імені Івана Франка; Lviv Polytechnic National University; Ivan Franko National University of Lviv
    За умов реформування кримінального процесуального законодавства України статус захисника набуває якісно нових, позитивних рис. Процес реформування кримінального судочинства зумовлює необхідність дослідження важливих питань гарантій прав і свобод особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, зокрема участі у ньому захисника. Важливими питаннями для розгляду залишаються участь захисника у кримінальному процесі як одного із найважливіших учасників кримінального провадження, дослідження проблем, пов’язаних із реалізацією законних прав та інтересів людини і громадянина. Сьогодні одним із аспектів цієї проблеми залишається невизначеність процесуальних прав, реалізацію яких здійснюють безпосередньо підозрюваний, обвинувачений; її не можна доручити захиснику. Визначення і чітке закріплення в КПК України відповідних прав і обов’язків захисника стане запорукою забезпечення ним ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів особи, оскільки недосконалі положення законодавства нині унеможливлюють реалізацію прав захисника щодо збирання доказів у повному обсязі. Задекларовані питання актуальні та своєчасні, оскільки правовий статус адвоката та захисника – це хоч і дещо суміжні, однак нерівнозначні поняття як за обсягом, так і за джерелом нормативно-правового регулювання. Згідно із положеннями КПК України, реалізація прав захисника відбувається виключно на основі КПК України, а діяльність адвоката як професійна діяльність особи унормована Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, що зумовлює невизначеність процесуального статусу захисника-адвоката. Встановлено, що у положеннях ст. 46 КПК України доречно навести загальні положення щодо участі захисника у кримінальному провадженні, де серед іншого передбачити, що одна особа може мати декілька захисників, кожний з яких може з’являтися під час кримінального провадження і брати у ньому участь незалежно від іншого. Ст. 47 КПК України слід іменувати як “Права та обов’язки захисника”, закріпивши у ній відповідні права та обов’язки захисника, випадки відмови від виконання ним своїх обов’язків, а також те, що йому заборонено робити під час реалізації функції захисту. Однак під час формулювання положення наведених статей недоречно імплементувати усі норми ст. 20 “Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, оскільки окремі з них збігаються із положеннями КПК України і додаткового закріплення не потребують. Введення до новосформованих статей КПК України деяких норм цього закону недоцільне, оскільки вони фактично суперечать КПК України, що ускладнить захисникові реалізацію своїх прав та обов’язків у кримінальному провадженні. Зокрема, не варто в КПК України вказувати на “адвокатський” запит, оскільки положення цього кодексу регулюють відносини між учасниками кримінального провадження без ознак професійного спрямування, що, фактично, унеможливлює використання терміна “адвокатський запит”.
  • Thumbnail Image
    Item
    Примус у процесі обов’язкового призначення судових експертиз в кримінальних провадженнях у контексті захисту прав людини
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Розглянуто проблемні питання застосування примусу під час обов’язкового призначення судових експертиз у кримінальних провадженнях в контексті захисту прав людини. Судова експертиза є одним із засобів забезпечення діяльності правоохоронних органів та судів з метою отримання доказової інформації. Ці органи наділені певними владними повноваженнями з боку держави щодо можливості обмеження прав і свобод громадян у випадках, встановлених кримінальним процесуальним законом. Кінцевою метою правосуддя загалом є утвердження і забезпечення прав та свобод людини як реалізація головного обов’язку держави. Обмеження прав і свобод особи та примус – це, безумовно, зло, що суперечить інтересам людини, проте у певних випадках без таких обмежень і примусу обійтися не можна. Проблема співвідношення обов’язковості й примусу в кримінальному судочинстві найчіткіше проявляється у судовій експертизі особи. Питання обов’язковості проведення експертиз, об’єктами дослідження яких можуть бути живі люди, тісно пов’язано з отриманням згоди від особи на проведення експертизи. Процесуально доцільним і правомірним є проведення експертизи без згоди потерпілого або свідка в тому випадку, якщо обов’язковість такої експертизи встановлена законом, а висновки її впливають на правильність прийняття рішення у справі. Призначаючи експертизи, об’єктами дослідження яких є живі особи, першочергову увагу треба приділяти дотриманню розроблених і затверджених правових положень, що забезпечують обґрунтованість вторгнення у сферу особистих прав, свобод та інтересів громадян. Такі норми повинні застосовуватися лише у виключних випадках, в порядку та межах, що встановлені законом та зумовлені потребою виконання завдань кримінального судочинства.