Architectural Studies
Permanent URI for this communityhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/31856
Browse
117 results
Search Results
Item The spiritual retreat centers – innovative approach in the field of religious tourism: architectural and urban planning aspects(Видавництво Львівської політехніки, 2019-10-10) Голубчак, Катерина; Holubchak, Kateryna; Ivano-Frankivsk National Technical University of Oil and GasУ дослідженні висвітлено феномен релігійного туризму, який набув особливої популярності у всьому світі та спричинив появу сакральної інституції нового типу – духовного реколекційного центру, який, будучи важливою багатофункціональною соціальною структурою, потребує глибокого дослідження та подальших рекомендацій щодо вибору території для проектування та його розташування у планувальній структурі міст та в загальній мережі закладів такого типу. Теоретичним підґрунтям для сформованих рекомендацій є ґрунтовний аналіз світової та вітчизняної практики архітектурно-містобудівної організації релагійного туризму. У статті висвітлено типологію та основні містобудівні принципи їхню формування на прикладі Західної України, як території найбільшого поширення греко-католицької церкви. Дослідження має на меті здійснити оцінку релігійно-туристичного потенціалу Західної України та сформувати модель його розвитку шляхом створення мережі духовно-реколекційних центрів як ключових пунктів на перетинах туристичних маршрутів у загальній системі духовних, культурних та дозвіллєвих закладів, що, безумовно, призведе до розширення та вдосконалення існуючої релігійно-туристичної інфраструктури. Основні досягнення, представлені в роботі, засновані на особистому досвіді авторки, яка неодноразово брала участь у низці паломницьких та релігійних заходів, а також є автором низки проектів духовних реколекційних центрів в Україні.Item Media library as a progressive multifunctional space(Видавництво Львівської політехніки, 2019-10-10) Румілець, Тетяна; Rumilets, Tetiana; Odessa State Academy of Civil Engineering and ArchitectureУ статті розглянуто еволюцію публічної бібліотеки, сучасні функціональні зони бібліотеки та їх з значимість у житті суспільства. Було проаналізовано закордонний досвід розвитку публічних бібліотек. Виявлено, що бібліотека перетворилася на медіатеку під впливом технологій, а згодом, під впливом соціуму, перетворилась на медіа – бібліотечний центр. Цифрова ревоволюція привнесла нові методи використання інформаціі, культурні навички, шляхи комунікації та роботи та нові економічні та законодавчі умови (авторське право). Прорив інтернету 20 років тому змінив основи бібліотеки та парадигма “забезпечувати доступ до інформації” потроху втрачає значення. Зараз існує попит на гнучкість, та здатність бути інноваційним. У публічних бібліотек та медіатек набагато різноманітнішою стала група користувачів та ширші цілі. Головні тренди у нових послугах – це більш активне навчання та соціальна діяльність, заходи з медіа та громадської грамотності, семінари, місце зустрічей, щоденна інформація про життя. IFLA пропонує чотири сценарії бібліотека традиційна, бібліотека “електронна”, “Бібліотека як місце подій”, “Вітальня громади”. Розглянуто модель чотирьох чинників для функціонального призначення простору сучасної бібліотеки. Модель використовується для побудови нових бібліотек, модифікації існуючих бібліотек та дизайну інтер'єрів окремих бібліотечних просторів. Дослідження виявили, що модель втілює чотири загальні цілі для публічної бібліотеки: Досвід, Розширення можливостей, Залучення та Інновації. Запропоновано термін для визначення “медіабібліотечного центру”.Item Schools of folk temple building, types and groups of Carpathian churches(Видавництво Львівської політехніки, 2019-10-10) Тарас, Ярослав; Taras, Yaroslav; Lviv Polytechnic National UniversityВстановлено, що сакральна дерев’яна архітектура українців Карпат, у формах і символах якої горяни виявили і зберегли загальноукраїнську спільність та яскраву регіональну специфіку, є історичним феноменом і найвищим виразом народної традиційної будівельної культури. Дослідження показали, що в місцях, де трапляється східний тип церкви із західним, відбувається синтез архітектурно-конструктивних рішень, який дає нові типи церков. Поява нових типів на українській етнічній території залежить від часу і місця такої зустрічі. Поділ етнічної території українців Карпат за спільними та сталими архітектурно-конструктивними рішеннями церков показав, що: – тривала, впродовж століть, відірваність Закарпаття від Прикарпаття проявилася на архітектурі церков Закарпаття, силові чинники змінили характер будівництва, утворили складну топографію – появу чотирьох груп церков, які мають синтезовані архітектурні рішення на межах етнографічних груп; – поширення українського населення на захід, знаходження його в оточенні польського і словацького етносів не тільки сприяло виробленню лемківського типу церкви, який зберігає цілісність за ознаками планування із загальноукраїнським, а й формує на об’ємному рішенні складну топографію з певних типів церков, які можна класифікувати і за архітектурними, і етнографічними ознаками; – найбільшу цілісність за архітектурно-конструктивними ознаками зберігають дерев’яні церкви, розташовані у межах історико-етнографічних районів Бойківщина, Гуцульщина; найяскравішими щодо груп церков є Лемківщина і Закарпаття. Особливо продуктивними є етноконтактні зони між Бойківщиною і Закарпаттям, Бойківщиною і Лемківщиною, Гуцульщиною і Буковиною. Це зони, де ми одержали найбільшу кількість архітектурних вирішень. У цих зонах є підстави для виділення бойківсько-закарпатського, лемківсько-закарпатського, закарпатсько-мараморошського, гуцульсько-буковинського, покутсько-гуцульського типів церков. В Карпатському регіоні ідентифіковано три школи народного храмового будівництва (бойківська, гуцульська, лемківська), в історико-географічному районі Закарпаття виявлені також й інші типи та групи церков. У межах історико-етнографічного масиву Бойківщини маємо 2 типи та 3 групи церков, Гуцульщини – 1 тип, 1 групу, Лемківщини – 8 типів; у межах історико-географічного району Закарпаття – 8 груп. Церковна дерев’яна архітектура українців Карпат, у формах і символах якої горяни виявили і зберегли загальноукраїнську спільність та яскраву регіональну специфіку, є історичним феноменом і найвищим виразом народної традиційної будівельної культури.Item The 1649 battlefield of Zboriv: identification of place and planning reconstruction(Видавництво Львівської політехніки, 2019-10-10) Мандзій, Адріян; Mandzy, Adrian O.; Morehead State University, Kentucky, USAУ 2001 р. д-р А. Мандзій, працюючи з науковцями у Польщі, і в Україні, ініціював створення комісії для вивчення козацьких полів битв. Об’єктом для досліджень було вибрано поле битви під Зборовом 1649 р. Подібно до попередніх розкопок на полі бою в Берестечку, проєкт “Зборів” активно використовував аналіз історичних документів, картографічні дані та методи тестування археологічних полів. Починаючи з 2002 року, група дослідників, що працювали за керівництва д-ра Maндзія спільно з Інститутом українознавства імені І. Крип'якевича і кафедрою архітектури та консервації Львівської політехніки, регіональною владою зі збереження пам’яток історії та культури Тернопільської області, розпочали спільне дослідження, метою якого було: виявити можливі інші культурні ресурси, пов'язані з військовими подіями 1649 р. Дуже корисним було використання нещодавно опублікованої карти, учасника битви, яка ілюструє дислокацію сил. Було реалізовано польові дослідження, у зіставленні з аналізом карт, зокрема, картою битви історика І. Крип’якевича та топографічними картами регіону. Були визначені території безпосередніх подій битви, а також райони, що мають потенціал для отримання матеріалів, пов’язаних із битвою. Ця інформація допомогла визначити території для обстеження і тестування. Під час опитування мешканців Зборова з метою виявлення районів битви підтвердилися деякі застереження щодо існування на околиці міста траншей з часу Першої світової війни. У 2002 році під час первинного інструментального дослідження було виявлено значну кількість матеріалів – найрізноманітніші артефакти, багато з яких датовані XVII століттям. Однак, оскільки ці райони протягом століть були в сільськогосподарському використанні, до аналізу бралися лише чіткі артефакти XVII ст., зокрема свинцеві кулі та наконечники стріл. Коли виконувалося картографування розподілу військових артефактів сімнадцятого століття по сітці X та Y, визначалися лінії опущених та уражених куль. Це був базовий матеріал для гіпотетичної реконструкції розпланування польових укріплень 1649 р.Item Urban localization principles of public catering enterprises(Видавництво Львівської політехніки, 2019-10-10) Колеснікова, Наталія; Kolesnikova, Natalia; Odessa State Academy of Civil Engineering and ArchitectureВ статті розглянуто основні варіанти розміщення підприємств громадського харчування в структурі міст та населених пунктів, виявлено їхні характерні особливості та дано рекомендації щодо розташування окремих типів підприємств громадського харчування в варіантах розміщення. Для аналізу варіантів розміщення було взято приклади розміщення підприємств громадського харчування сучасних вітчизняних та закордонних об’єктів харчування.Item Theoretical and terminological bases for definition of neo-modernist architecture in Lviv(Видавництво Львівської політехніки, 2019-10-10) Франків, Роман; Frankiv, Roman; Lviv Polytechnic National UniversityРізні фази процесу модернізації, котрий триває від ХVIII століття, стали також джерелом архітектурного розвитку, що пройшов кілька стадій осучаснення. Після періоду концептуалізації на межі ХІХ–ХХ століть можна виділити дві фази теоретично добре розроблених напрямки “модернізму” та “постмодерну”. Однак після вичерпання обидвома напрямками свого модернізаційного ресурсу, стали набирати популярності проектні прийоми, які отримали різну термінологічну детермінацію. Оскільки у всіх випадках ідеться про набір одних і тих самих прийомів, можна говорити про існування проблеми окреслення єдиного оптимального термінf, яким можна окреслити архітектуру на сучасній фазі модернізації. Врахувавши критику архітектурного формотворення періоду “високого модернізму” та недоліки “постмодерну”, будівлі такого характеру мають свою власну концепцію формотворення. В силу історичних обставин в архітектурі Львова всі фази модернізації мали вигляд коливання між крайностями – модернізму у вигляді радянського типового та неоконструктивістського про’ктування та постмодерною демодернізацією. Впродовж 2010-х років тут відбувся стрімкий перехід до нової інтерпретації авангардних принципів у проектуванні і розвилась нова архітектурна мова, що потребує свого вивчення та кваліфікації. Розглянуто проблему термінологічного визначення сучасних об’єктів модерністської архітектурної мови на прикладі Львова. Визначається соціальні та культурні передумови і фактори, що вплинули на її формування. В цьому контексті аргументовано використання терміну неомодернізм, як поняття, що найбільш наближено до змісту розглянутих архітектурних явищ. Виділено два основні типи неомодерних об’єктів, що виникли у львівській архітектурі в цей період. Перший з них характеризується чіткою прямокутною геометрією, в якій архітектурний образ формується низкою композиційних нюансів. Другий тип львівських неомодерних об’єктів – це динамічні композиції, в яких мета створення харизматичного образу дещо переважає логіку суто функціональної морфології. Можна сказати, що подібного роду спроби інтерпретують архітектурну форму як “мову”, як це робили постмодерністи в минулому, але на відміну від останньої, ця “мова” створюється за допомогою авангардної візуальної культури, без натуралістичних та класичних пропозицій. Архітектура таких споруд – це своєрідний просторовий спосіб побудови пафосу, основними засобами якого є: великі масштаби, контрастний колір та пластична маса. Було визначено, що неомодернізм у ширшому соціокультурному сенсі можна віднести до: а) тенденції звільнення від впливу політичних та культурних інститутів (“істеблішменту”) та б) помірної критики лібералізму, як свого роду нової “примусової” ідеологічної системи поглядів. У львівському контексті, у першому випадку, варто відзначити важливе місце, яке місто відігравало у популярних виступах під час Євромайдану у 2013–14 роках, розвинуту мережу організацій громадянського суспільства, відсутність у регіоні домінуючого впливу у великих випадках олігархічних діячів тощо. У другому випадку місто протягом усього 1990–2010 рр. місто було симбіозом ліберальної вітчизняної культури (толерантність до етнічних та мовних меншин, неоднорідна культурна спадщина тощо) та традиціоналістичних моделей колективної поведінки (масові релігійні ходи, регіональна етнографія тощо).Item Network of Ottoman fortified settlements in the horth-western coast of the Black Sea in the 17th and 18th century(Видавництво Львівської політехніки, 2019-10-10) Фролова, Юлія; Frolova, Yuliia; Lviv Polytechnic National UniversityДослідження архітектурно просторового планування укріплених міст є частиною міждисциплінарного дослідження історично-містобудівного, культурно-соціального та економіко-природнього характеру розвитку південного регіону сучасної України. Мистецтво фортифікації упродовж16–19 століть було важливим чинником впливу на розвиток міст, їх розміри та архітектурний вираз, соціальний та культурний склад території, символізували міліарну та політичну міць країни. Більшість міст північно-західного узбережжя Чорного моря за соціально-економічних та політичних обставин мали лінії фортифікаційних укріплень побудовані у різні часи та за різними фортифікаційними традиціями. У якостях фортифікаційних укріплень проявилась напрямок функціонування поселення як потужних портів або торгівельних площ з використання розгалуженої системи підпорядкування оточуючої території та середмість. Дослідження охопило 11 міст, які мали фортифікації упродовж 17 століття. Було систематизовано історіографічні та описові документи щодо фортифікацій, зведено у табличну форму, проведено пошук спільних рис та алгоритмів утворення міського простору, порівняно з іншими відомими османськими містами того ж періоду. Отримані архітектурно-просторові моделі фортифікаційних укріплень об’єднуються у загальну мережу фортифікацій з тотожною організацією та підпорядкуванням міського простору за зразком державного рівня Османської Імперії, поділяються на другорядні та підпорядковані зв’язки. В залежності від природно-економічних чинників було виділено 4 типи фортифікаційних просторових зв’язків( брамовий, дзеркальний, ланцюговий та комбінований), обрані об’єкти мають спільні історичні та просторові характеристики (початок формування фортифікацій від літовського та генуєзьського періодів, татарська та ногайська перебудова, османська модернізація, період занепаду). Просторова єдність розвитку укріплених міст північно-західного узбережжя Чорного моря та їхні спільні архітектурно-просторові риси уможливлюють реконструкцію об’ємного вигляду тих містечок, які мають обмежену джерельну базу. Також актуалізує питання перегляду містобудівного руху та характеру організації фортифікаційних споруд у період володарювання Османської Імперії XVII та XVIII століттяItem Materials and architectural details from natural and artificial stone of king Daniel Romanovich’s XIII century residence in cholm(Видавництво Львівської політехніки, 2019-10-10) Ґазда, Люціан; Бевз, Микола; Gazda, Lucjan; Bevz, Mykola; Lublin University of Technology; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті проаналізовано будівельні матеріали та архітектурні деталі, отримані під час археологічних розкопок на Високій Гірці в Холмі (сьогодні Хелм, Польща), в районі комплексу резиденції короля Данила Романовича з 13 століття. Домінують тесані блоки з каменю глауконітиту та вапняку. Глауконітитовий камінь у великій кількості знайдено в розкопах. Він слугував будівельним матеріалом для стін у формі тесаних блоків. Такі блоки можна поділити на дві групи: 1 – блоки у формі паралелепіпеда обтесані та шліфовані з усіх сторін; 2 – блоки у формі, наближеній до паралелепіпеда, які тесано та шліфовано лише з лицевої сторони; а решта сторін мають ламану поверхню та груботесану. Особливістю є те, що ці блоки часто використовувалися повторно у пізніших будівлях. Глауконітитовий камінь зустрічаємо також у формі архітектурних деталей з різьбленими елементами. У результаті археологічних досліджень виявлено сьогодні близько 50 таких деталей. Частина з них (близько 20 деталей) належить до так званої колекції П.Покришкіна – з розкопів виконаних у 1911–12 роках у південній частині гірки. Решта деталей виявлені розкопками останніх 8 років. Усі ці архітектурні деталі можемо поділити на кілька груп: 1). Найчисельніша група – це профільовані наріжні блоки з півваликом (їх налічуємо 8 та ще 5 – у розкопах Покришкіна); 2). Інша група – це профільовані наріжні блоки з четвертною викружкою, півваликом та вертикальними тягами (1 блок та ще 3 таких блоки у колекції Покришкіна); 3). Криволінійні профільовані блоки з четвертною викружкою, яких знайдено три; вони були частиною архівольта арки перспективного порталу. Аналіз архітектурних форм цих деталей дає змогу зробити висновки про їхню приналежність до таких частин будівель замку: песпективного порталу, обрамлення вікон та дверей, карнизи, колони, капітелі та ін. Штучний камінь виступає у вигляді цегли та глазурованої плитки, а також значних безформних мас застиглого камяного тіста, що вказують на залишки процесу виготовлення. Матеріали штучні – білі, зелені та різнобарвні. Вони доповнюють застосовані тут галицькі алебастри та зелений глауконіт із Холма. Була проведена експертиза білих матеріалів. Їх діагностували за допомогою мікроскопа SEM та рентгенографії. Крім того, був проведений хімічний аналіз мікрострукутри за допомогою мікроскопа SEM з модулем EDS. Проведена експертиза показала, що матеріали, про які йдеться, виготовлялися за іншими технологіями, ніж керамічні, але подібні до тих, що використовуються для виготовлення силікатних матеріалів у наш час. Як сировину використовували крейду та біогенний кремнезем, отриманий із хвоща. Процедура скам’яніння проводилася в гідротермальних умовах. У результаті був отриманий матеріал, структурно схожий на мармур. Успішне виготовлення штучних матеріалів, уможливило реалізацію ідейних структур, побудованих під явним впливом стилю Тосканської школи 13 століття.Item Instructions to Authors(Видавництво Львівської політехніки, 2019-10-10)Item Conservation of memorial monuments at historical emeteries – challenges and perspectives(Видавництво Львівської політехніки, 2019-10-10) Стасюк, Олена; Stasyuk, Olena; Lviv Polytechnic National UniversityІсторичні цвинтарі є невід’ємною складовою частиною культурного пейзажу кожного міста чи містечка, свідченнями ідеології і духовного життя свого часу. У багатьох населених пунктах України збереглися цвинтарі, які ми тепер називаємо історичними, і які вже сьогодні є потенційними пам’ятками та cтановлять інтерес для дослідників та шанувальників історії, архітектури, мистецтва. Три українських цвинтарі мають статус заповідників: Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник, Державний історико-культурний музей-заповідник “Личаківський цвинтар” та історично-культурний заповідник “Кладовище на Зеленій вулиці” у Чернівцях. Цей статус має захищати їх від знищення та дає можливість проводити науково-дослідну роботу. Отже, цвинтарі у великих містах є пам’ятками-музеями або можуть ними стати. Цвинтарі невеликих населених пунктів – містечок, селищ, сіл – є меншими, зате, як правило, вони є зразками, а властиво колекціями народної меморіальної пластики. Незалежно від розміру і статусу цвинтаря в абсолютно ідеальному стані об’єкта в Україні нема. Кожен цвинтар вимагає безупинного догляду і впорядкування. На жаль, існує багато історичних цвинтарів, які перебувають у дуже занедбаному і жалюгідному стані. Такі цвинтарі вимагають впорядкування і реставрації, як об’єкт загалом, а також реставрації окремих зразків меморіальної пластики. Основним матеріалом на цвинтарі є все-таки камінь, трапляється також метал, дерево та інші матеріали, але камінь однозначно домінує. Нижче йдеться про реставраційну проблематику та методику роботи на історичному цвинтарі з меморіальними пам’ятками на прикладі дипломних робіт студентів кафедри архітектури та реставрації Нац. ун-тц “Львівська політехніка» . Коли йдеться про реставрацію меморіальної пластики історичного цвинтаря, то історія склалася таким чином, що багато цих цвинтарів було частково або повністю зруйновано, знищено. Меморіальна пластика таких цвинтарів часто стає частиною музейних колекцій, лапідаріїв, деколи приватних збірок, тощо. Такі об’єкти зазвичай потребують реставрації. У статті на конкретних прикладах показано основні проблеми, які трапляються при реставрації меморіальної пластики на історичному цвинтарі. Висвітлено методи та способи, які були використані для усунення цих проблем. Зокрема музей сакрального мистецтва ім. Антона Петрушевича Львівської єпархії УГКЦ. володіє великою колекцією кам’яної сакральної пластики і у 2016 і 2017 роках передає на кафедру архітектури та реставрації ряд пам’яток для проведення реставраційних робіт. Це переважно були хрести з розп’яттям з і без предстоячих та фігури. Кожна з пам’яток була пошкоджена в інший спосіб і вимагала іншого підходу до реставраційних робіт. В рамках дипломних магістерських робіт тема реставрації меморіальної пластики історичного цвинтаря розглядалася ширше ніж реставрація окремо взятого надмогильного пам’ятника. Декілька разів об’єктом реставрації виступав цілий цвинтар. А в рамках наукової роботи було досліджено ареал поширення пам’яток Бруснівської каменярської школи та накреслено алгоритм дослідження, і реставрації меморіальшої спадщини цієї школи. Подібну роботу в рамках магістерської дипломної роботи було проведено на Новому єврейському кладовищі у місті Броди. Проведено докладну і повну інвентаризацію всього цвинтаря. Було досліджено характер і особливості меморіальної різьби, а також поліхромію та кольорову символіку мацев. Крім дослідницької роботи, кожен зі студентів відреставрував по дві мацеви. І останньою з подібних робіт є дослідження цвинтаря на Чернечій горі в селі Уневі, що поблизу міста Перемишляни. Під час дослідження було проведено інвентаризацію всіх об’єктів старої частини цвинтаря. Було відреставровано 2 надгробні плити. Ця робота ще не закінчена і вимагає продовження. Виокремимо низку проблем, з якими завжди стикаємося при реставрації меморіальної пластики незалежно від розміру, статусу, приналежності цвинтаря. Перша проблема – це біоураження. Ще однією проблемою є механічні пошкодження. Серед неприємних обставин є і несприятливі кліматичні умови. Ми не можемо їх скасувати чи змінити, але ми можемо їх врахувати і мінімізувати. Проблемою тут можемо назвати брак належного догляду за об’єктами. Наступною проблемою є непрофесійна робота з каменем, як то малювання не властивою фарбою, доповнення чи склеювання невластивими матеріалами. І залишається ще сказати про просвітницьку діяльність. Якщо люди усвідомлюватимуть важливість, потрібність, цінність такого пам’яткового об’єкту як історичний цвинтар, як частину своєї історії і пам’яті, то проблема збереження буде вирішена.