Вісники та науково-технічні збірники, журнали
Permanent URI for this communityhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/12
Browse
5 results
Search Results
Item Проблеми слідчого і судово-експертного встановлення причин подій техногенного характеру(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Бараняк, Володимир; Крижановський, Анатолій; Baranyak, Volodymyr; Kryzhanovskij, Anatolij; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті досліджено проблемні питання слідчого й судово-експертного встановлення причин подій техногенного характеру. Визначена необхідність взаємодії слідчого та фахівця експерта у встановленні причинно-наслідкових зв’язків у справах про події техногенного характеру. Розглянуто завдання основного напрямку розслідування, яке складається з послідовного вирішення наступних задач, а саме: збирання даних, що характеризують місце, час, механізм розвитку та інші обставини суспільно небезпечного події; встановлення безпосередньої причини даної події; з’ясування основної причини події (тобто діяння або бездіяльності, що зумовили можливість реалізації безпосередньої причини); встановлення особи винного (винних), мотиву, мети та інших обставин діяння. На основі даних експертної практики розглянуто п’ять типових експертних завдань, а саме: з’ясування питання про наявність причинного зв’язку між двома явищами; встановлення причини настання явища; необхідність вивчення умов (найчастіше такі дослідження мають діагностичний характер, оскільки вони пов’язані з визначенням стану об'єкта) (наприклад, чи перебував об’єкт у справному стані, і якщо ні, то в чому полягала його несправність; який стан протипожежної безпеки; чи належать дані предмети до категорій вогнестійких; чи перебував даний об’єкт (колія, локомотив, вагон тощо) у технічно несправному стані, і якщо так, то в чому полягає несправність); з’ясування тимчасового співвідношення (проходження) двох явищ, що набуває важливого значення, коли вчинення кримінального правопорушення ускладнене привхідними обставинам (умовами) або складається з декількох ланок; за результатами вирішення цього завдання, як і попереднього, які в одних випадках мають самостійне значення, а в інших – спрямовані на з’ясування причинного зв’язку між двома явищами або (і) ознаками причини або можливість їх використання під час дослідження механізму вчинення кримінального правопорушення.Item Розвиток доктрини суддівського угляду в історії кримінального права(Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Крижановський, Анатолій; Kryzhanovskyi, Anatoliy; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityСтаття присвячена аналізу питання розвитку доктрини судівського угляду в історії кримінального права. Доведено, що більшість сучасних теорій суддівського угляду носять характер інтегративних учень, що відображається і в сучасних кримінальних кодексах. Наприклад, КК Франції 1992 р. спирається і на ідеї школи “нового соціального захисту”, і на поняття й інститути, вироблені ще класичною школою (що стосується класифікації злочинних діянь, вини, неосудності). Подібне можна сказати і про КК України, який разом із закріпленням інститутів класичної школи кримінального права (інститут вини, неосудності, необхідність відповідності покарання тяжкості вчиненого злочину) містить й інститути школи «нового соціального захисту» (необхідність врахування особи винного, обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, звільнення від покарання та подальшого відбування тощо). Що стосується питання суддівського угляду в законодавстві України, то варто зазначити, що цікавість дослідників до цього питання виникла після розпаду СРСР. У радянському правознавстві доктрина суддівського угляду довгий час зазнавала жорсткої критики. Вважалося, що будь-яка правова проблема може мати лише одне законне вирішення. Тому дослідженням суддівського угляду майже не займалися. В наш час цікавість до цього питання виникла через перетворення, що відбулись у соціально-економічній ситуації України, зміну характеру та спрямованості правовідносин, формування нового правового мислення, зростання суспільної активності. Та й за ситуації, коли суди, керуючись вихідними принципами верховенства права, мають на власний розсуд віднаходити підстави для вирішення справ за аналогією або на загальних принципах справедливості, розумності, добросовісності, проблематика суддівського розсуду набуває особливої гостроти і актуальності.Item До питання класифікації учасників кримінального провадження, уповноважених підтримувати обвинувачення в суді(Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Сорока, Світлана; Канцір, Володимир; Крижановський, Анатолій; Soroka, Svitlana; Kantsir, Volodymyr; Kryzhanovskyi, Anatoliy; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityРозглядаються питання учасників кримінального провадження, уповноважених підтримувати обвинувачення в суді. КПК України до сторони кримінального провадження – з боку обвинувачення віднесено слідчого, дізнавача, керівника органу досудового розслідування, керівника органу дізнання, прокурора, а також потерпілого, його представника та законного представника у випадках, установлених КПК України. Всі учасники кримінального провадження з боку обвинувачення формують і підтримують обвинувачення під час досудового розслідування, яке завершується складанням обвинувального акта, в якому прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Прокурор це учасник кримінально-процесуальної діяльності до якого законом «Про прокуратуру» і КПК України ставляться певні вимоги, він наділений певними повноваженнями і одним із основних є підтримання обвинувачення в суді. Крім того підтримувати обвинувачення в суді має право і потерпілий. Потерпілий набуває цього права відповідно у разі коли прокурор дійшов до переконання, що обвинувачення потрібно змінити. Якщо в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення, головуючий зобов’язаний роз’яснити потерпілому його право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі, а також у разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий роз’яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді. Потерпілою у кримінальному провадженні визнається фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди і ним може бути будь-яка особа, а отже, в більшості випадків він не є фахівцем права. Тому КПК України також передбачено, що потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник – особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником. Отже, з боку обвинувачення до сторони кримінального провадження законодавець відніс слідчого, дізнавача, керівника органу досудового розслідування, керівника органу дізнання, прокурора, а також потерпілого, його представника та законного представника у випадках, установлених КПК України, які формують і підтримують обвинувачення під час досудового розслідування, проте підтримувати обвинувачення в суді мають право тільки прокурор, потерпілий, представник потерпілого у визначених законом випадках.Item Класифікація форм співучасті у злочині(Видавництво Львівської політехніки, 2020-02-24) Крижановський, Анатолій; Марисюк, Костянтин; Kryzhanovskyi, Anatoliy; Marysyuk, Kostyantyn; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityПроаналізовано питання класифікації форм співучасті у злочині. Констатовано, що сучасне кримінальне право знаходиться доволі далеко від вирішення питання про уніфікований підхід до класифікації форм співучасті. Не зміг повною мірою зняти згадану суперечку й чинний КК України. Не заперечуючи аргументи усіх сторін, все ж, на нашу думку, зараз не час для радикальних змін одного з чільних інститутів кримінального права, особливо за умов активного розроблення нового КК України. Відтак, і надалі базовим і найактуальнішим для правильної кримінально-правової кваліфікації пропонується й надалі вважати закріплений у ст. 28 КК України підхід, згідно з яким за суб’єктивними ознаками, за стійкістю суб’єктивних зв’язків, стійкістю умислу розрізняють вчинення злочину різними злочинними групами: а) вчинення злочину групою осіб; б) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; в) вчинення злочину організованою групою; г) вчинення злочину злочинною організацією. Єдиною зміною, яка давно назріла, ми вважаємо доповнення згаданого переліку пунктом “г” “вчинення злочину бандою”. Незважаючи на існуючі у науці протилежні думки з цього приводу, ми переконані у необхідності згаданого кроку, який слугуватиме чіткішому виокремленню ознак, притаманних саме банді, а також відмежує останню від інших форм співучасті від злочину.Item Методологічні та методичні засади кримінологічного обслуговування діяльності територіальних органів національної поліції(Видавництво Львівської політехніки, 2018-02-26) Крижановський, Анатолій; Kryzhanovsky, Anatoly; Крыжановский, Анатолий; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityРозглядаються методологічні та методичні засади кримінологічного обслуговування діяльності територіальних органів Національної поліції. На підставі комплексного підходу до аналізу методологічних засад дослідження злочинності, як специфічного юридично- правового явища, визначається специфіка кримінологічних досліджень у контексті наукових підходів до об’єктивного пізнання державно-правових процесів.