Architectural Studies. – 2020. – Vol. 6, No. 1

Permanent URI for this collection

Науковий журнал

Засновник і видавець Національний університет «Львівська політехніка». Виходить двічі на рік з 2015 року.

Architectural Studies = Архітектурні дослідження : [науковий журнал] / Lviv Polytechnic National University ; [editor-in-chief B. Cherkes]. – Lviv : Lviv Politechnic Publishing House, 2020. – Volume 6, number 1. – 182 p.

Зміст


1
10
18
26
32
41
46
53
59
68
76
87
99
107
117
120
128
135
143
149
157
162
170
181

Content (Vol. 6, No 1)


1
10
18
26
32
41
46
53
59
68
76
87
99
107
117
120
128
135
143
149
157
162
170
181

Browse

Recent Submissions

Now showing 1 - 20 of 24
  • Item
    Theatre performances in non-theatre spaces (based on Guram Matskhonashvili’s three performances)
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Гунія-Кузнєцова, Ніно; Gunia-Kuznetsova, Nino; Національний центр Грузії OISTAT; OISTAT National Centre of Georgia
    Автор статті на початках висвітлює і аналізує стан театрального мистецтва наприкінці ХХ початку ХХІ століття в Грузії. Свій аналіз автор розпочинає від усвідомлення важливості театральної архітектури, яка, на її погляд, виражає “душу епохи” і яку можна вважати метафорою єдності суспільства і його держави. Автор наголошує, що у Грузії в 1990 роках, в період війн і інших впливів молоді режисери працювали на “інтимних” майданчиках і мали набагато чутливішу та адекватнішу аудиторію і репертуар, ніж академічні театри. Але після революції 2003, коли режисери-новатори влаштувались у великих театрах, справжній характер їхньої діяльності почав згасати. Протягом першого десятиліття ХХІ ст. розвиток театральної архітектури отримав два напрямки: а) реставрація та модернізація видатних пам’яток культурної спадщини та історично важливих театрів, та б) будівництво нових. До перших можна зарахувати висвітлений приклад драматичного театру на 800 глядачів в м. Телаві, до других – Державний драматичний театр ім. В. Гунія в Поті, Чорноморську арену в Шекветелі і Королівський районний театр, що діяльністю та зусиллями молодої трупи під опікою Д. Тевадзе перетворився на найважливішу сцену в регіоні. Аналізуючи театральну діяльність у позатеатральних просторах на прикладі творчості Гурама Мацхонашвілі, автор зупинилася на трьох виставах талановитого діяча театру: “Відлік часу” Т. Мелашвілі, “Антимедея” Л. Бугадзе і версії “Гамлета” Шекспіра. Для яких режисер знайшов рішення в позатеатральних просторах: будівлі що реставрувалася для першої вистави, пляж Мальтаква у Чорному морі для другої, середовище в одному з найважливіших просторів неформальної культури Тбілісі – нічного клубу “Мктварце”.
  • Item
    Between traditionalism and avant-garde: the creative heritage of architector Serhiy Tymoshenko in the interwar period
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Михайлишин, Ольга; Бенедюк, Павло; Mykhaylyshyn, Olga; Benediuk, Pavlo; Національний університет водного господарства та природокористування; National University of Water and Environmental Engineering
    У статті досліджена архітектурна діяльність Сергія Прокоповича Тимошенка у міжвоєнний період. На основі виявлених авторами архівних джерел окреслено типологію об’єктів архітектора в регіоні, встановлено авторство щодо окремих житлових будинків та культових будівель, проаналізовано особливості творчого підходу до їх проектування. На прикладі конкретних об’єктів показано еволюцію архітектурно-стилістичних та об’ємнопланувальних вирішень в контексті модерністичних тенденцій розвитку архітектури міжвоєнного періоду, уявлень автора про прийоми втілення національної ідеї в архітектурі, що базуються на синтезі традиційної і нової морфології.
  • Item
    Light in the architecture of modern theater buildings
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Яців, Мирослав; Yatsiv, Myroslav; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Світло – це субстрат візуального образу, його сутність і основа. В театральному спектаклі світло – це спосіб занурити глядача в атмосферу, задуману режисером і створену художником світла та акторами. Усе, що бачить людське око, являє собою нескінченний океан комбінацій світла. Тому декорацію вистави можна розглядати як динамічну побудову світлових потоків. У театральній будівлі, за межами сценічного простору, важливе значення має природне світло. Архітектору треба не тільки розуміти природу світла, але й вміти маніпулювати ним задля створення потрібного архітектурного образу та відповідної атмосфери в інтер’єрі. Створення світлового середовища в архітектурі театру засобами природного світла – це особливе мистецтво творення емоційного переживання людиною динамічного простору театральної будівлі та її архітектоніки. За допомогою світла вирішуються творчі художні завдання, які зводяться до виявлення обсягів і фактур архітектурної форми, світлотіні та колориту предметного середовища. За способом організації світлового середовища, сучасні театральні будівлі можна поділити на три великі групи. До першої залучимо театри, в яких природне світло потрапляє у внутрішній простір малими порціями, крізь малочисельні світлові прорізи в структурі зовнішніх стін. У другій групі театрів спостерігаємо активніше розкриття внутрішнього простору. Стіни замінюються напівпрозорим огородженням: вітражами, структурними скляними конструкціями. До третьої групи належать театральні будівлі стіни, навіть покрівля яких виконується з напівпрозорих чи прозорих матеріалів. За встановленою класифікацією досліджувалось світлове середовище таких театрів: театр Подолі в Києві (Україна), театр Шекспіра в Гданську (Польща), оперний театр в Осло (Норвегія), театри в Гуанчжоу і Харбіні (Китай) та Концертний центр в Рейк’явіку (Ісландія). Встановлено, що сьогодні світло в театральних будівлях не лише виявляє архітектурну форму, але надає емоційну глибину архітектурному простору, є засобом створення різноманітних асоціативних образів. Завдяки активному використанню скління сучасна театральна архітектура відображає нову реальність – розмивання меж між внутрішнім та зовнішнім, реальним та віртуальним просторами.
  • Item
    Analysis of the genre palette F. Kiesler’s creative activities
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Янчук, Катерина; Гаращак, Тарас; Yanchuk, Kateryna; Harashchak, Taras; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Мистецтво Кізлера не базувалося на теорії форми, кольору та засобів; його мистецтво не було політичним інструментом для коментування стану суспільства, і він не вважав його мистецтвом, продуктом наукового процесу, результатом, який містив абсолютну істину. Він вважав, що його мистецтво відкриває істину, яку наука не може побачити, і ця правда є ключем до “стрижневого” існування. Він вважав, що на його процес і його ритуал напали оманливі вірування інших. “Відроджене мистецтво, викрадене з теплого обійму, замерзаючи в його наготі, охолоджене потом чола, відчайдушно потребує нового плаща, щоб не замерзнути до смерті”. Екологічне та галактичне мистецтво Кізлера, як і його нескінченна архітектура, були теплим одягом для мистецтва, яке відчайдушно потребувало тепла.
  • Item
    Development of the theatrical function in the network of Ukrainian cultural and educational establishments of Galicia
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Копиляк, Ігор; Kopylyak, Ihor; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Традиції українського театру сягають своїми коренями сивої давнини дохристиянської епохи. Початок генезі українського театру в Галичині могли покласти літургійний та старовинний обрядовий театри, як своєрідні просвітницькі дійства, що несуть досвід із глибини віків. Протягом довгого часу народні обрядові дійства переважно відбувалися просто неба, а майданчиком для них були міські вулиці, площі, подвір’я. З початком функціонування греко-католицької семінарії у Львові (1783 р.), в її стінах виникає традиція постановки театральних видовищ. Театр духовної семінарії, залишаючись аматорським, професійно підходив до театральної справи. Він заклав основу подальшому розвитку українського театрального руху, ставши першою сходинкою на шляху виховання майбутніх громадських і культурних діячів, які виросли і сформувалися у Львові. У процесі свого становлення український театр був тісно пов’язаний із мережею культурно-просвітницьких установ, які почали виникати в Галичині вже з середини ХІХ століття, а перед початком Другої світової війни сформували тенденцію, що рівномірно охопила населені пункти на цих територіях. Народні доми, читальні “Просвіти”, будинки товариств та спілок – стали справжніми осередками культурного життя. Оскільки українці не мали власних спеціалізованих театральних будівель, то сцени клубів надовго стали простором для діяльності національного театру. Процеси формування нових типів культурно-просвітницьких будівель, їхніх структур, відбувалися залежно від розвитку і змін соціально-культурних умов у країні. Тому, щоб передбачити розвиток сучасних культурних центрів, визначити їхню оптимальну функціональну структуру та об’ємно-просторове рішення, необхідно аналізувати та використовувати архітектурний досвід, особливо першої половини XX століть, часу, коли громадські будівлі стають найпопулярнішими і на наших теренах, і в світовому досвіді.
  • Item
    Ukrainian identity in buildings of Ivan Levynskyi’s company
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Дида, Ірина; Dyda, Iryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Стильове різноманіття архітектурного середовища на початку ХХ ст. сприяло демонстрації національної ідентичності будинку в його формах і деталях. На відміну від попередніх стилів, український архітектурний модерн став результатом аналізу та узагальнення історичної української архітектурної спадщини. Фірма Левинського розвивала своє бачення і свою методику інтерпретації традиційних рис української архітектури в нових спорудах. Значний вплив на вибір творчих засобів інтерпретації першоджерел мали специфічні місцеві чинники і обставини: споруди для української громади, поряд з традиційними регіональними характеристиками, мали підкреслити етнокультурну єдність Галичини з рештою України, виявити стильову відмінність від “закопанського способу” у будівництві, зазначити культурно-емоційні пріоритети громади – замовника. В цьому контексті, фірма Левинського поряд з інтерпретацією форм народної дерев’яної архітектури, робила акцент на гуцульських регіональних мотивах в орнаментиці і колористиці, і на використанні кераміки в декорі фасадів. Зважаючи, що основу архітектурної ідентичності міста формують будинки з громадською функцією, детальніше розглядаються будинки кредитного товариства і банку “Дністер”, бурси Педагогічного товариства, Українського музичного товариства ім. Лисенка, в яких проявились індивідуальні підходи до художньо-образного та архітектурного вирішення. Вони в оптимальний спосіб поєднали в собі передові для свого часу функціональні, технологічні та стилістичні вимоги з дуже виразними традиційними візуальними характеристиками. Це стало результатом спільних зусиль архітекторів, будівельників і української громади міста, їх усвідомленого бажання мати якісну архітектуру, що відповідала б світовим стандартам, і, одночасно, архітектуру українську, здатну в нових умовах розвивати українські культурні традиції. Запроектовані і побудовані для української спільноти Львова споруди є цінним підґрунтям для творчого переосмислення питання української ідентичності в умовах сучасного архітектурного процесу в Україні.
  • Item
    Instructions to Authors
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10)
  • Item
    The cemetery and the church: the art environment and spiritualy-functional symbiosis
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Стасюк, Олена; Stasyuk, Olena; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Християнство – найбільша релігія в Європі. Після прийняття християнства римським імператором Костянтином Європа стала важливим центром християнської культури, Виникнення поняття “Європа” тісно пов’язане з поняттям “християнства” чи “християнського світу”. У всі часи традиції народної релігії існували в значній мірі незалежно від офіційних конфесій чи догматів. Християнство в Україні є справді народною релігією. Церкву християни розглядають як найважливіший та необхідний інститут християнства. В Україні церква фігурує не лише як інституція, спільнота віруючих мирян і священників, але і як храм, в якому відбувається християнське богослужіння. Для українців сам храм є надзвичайно важливим – це унаочнення, матеріальне втілення духовної сутності християнства. Це дім Бога, а більшість церков – це не звичайні споруди, а справжні витвори мистецтва. Територію навколо кожного християнського храму називали також і “цвинтарем”. Цвинтар був місцем де тіла покійних спочивають, очікуючи часу Другого пришестя Господнього та загального воскресіння померлих. У давнину християн ховали довкола церков, а також в церковних криптах. І навпаки – храми та каплиці спеціально будували на місцях масових поховань. Звідси властиво взаємодія і співіснування пам’яті минулого, реалій сьогоднішнього і надії на майбутнє. Сьогодні у Львові функціонує біля сотні церков різних конфесій. Найстаріші церкви зосереджені в історичному центрі Львова. А далі церкви є дуже різні – побудовані і у ХVІІІ, і у ХІХ і на початку ХХ і в кінці ХХ століття. Сьогодні у Львові налічується 13 цвинтарів, з яких діють чотири. Сьогодні у Львові немає жодного прицерковного цвинтаря – ні діючого, ні не діючого. Ми можемо лише вивчати історію і бачити рештки чи залишки колишніх цвинтарів довкола Латинської катедри, костелу Бернардинів та Вірменської церкви. І ті історичні церкви, і ті новозбудовані в Галичині є справжніми витворами мистецтва. І кількість новозбудованих храмів вражає. Духовне середовище не мислиться без мистецького середовища. Духовне середовище, матеріальним втіленням якого є церква, покращується і прикрашається зі застосуванням усіх доступних мистецьких засобів. І це не змінюється від середньовіччя до сьогодні. Співіснування цвинтаря і церкви впродовж століть було дуже тісним. “Мініцвинтар” у церковних криптах і справжній цвинтар навколо церкви. Сьогодні ця ситуація кардинально змінилася. Я не знаю прикладу закладення цвинтаря довкола новозбудованої церкви. Я також не знаю актуального будівництва церкви на новозакладеному цвинтарі чи на відносно новому цвинтарі, який функціонує і на якому нема церкви. Тобто можна сказати, що сьогодні церква і цвинтар рухаються до співіснування на відстані. Така ситуація характерна для більших міст – динамічніших, які швидко розвиваються і змінюються. Маленькі містечка і села більш схильні до збереження традицій. Якщо в якомусь населеному пункті існує цвинтар коло церкви, то сьогодні ніхто руйнувати його не збирається. Сьогодні люди скоріше з пошаною ставляться і до цвинтаря і до церкви не лише як до інституції, але і як до споруди.
  • Item
    Pedagogic (tiching) activity of Ivan Levynskyi at lviv school of architecture in the late 19th century – early 20th century
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Петровська, Юліана; Кузьмич, Василь; Petrovska, Yuliana; Kuzmych, Vasyl; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Наукове дослідження знайомить із педагогічною діяльністю Івана Левинського у Політехнічній школі. Історичні документи з Державного архіву Львівської області допоможуть розглянути та проаналізувати навчальні плани Відділу будівництва (Program szkoły politechnicznéj we Lwowie), які включають назви навчальних дисциплін, години їх вивчення на різних курсах та короткі анотації змісту предметів, які викладав професор Іван Левинський. Як науковець і педагог, він зумів започаткувати власну систему підготовки кадрів, яка сприяла розвитку науково-технічних досліджень у Галичині. Під його керівництвом студенти старших курсів формувались як спеціалісти Політехнічної школи, оскільки проходили поглиблену практику в проєктно-будівельній фірмі. Активно займався науковою роботою, публікував свої напрацювання у збірниках наукових праць та виступав із доповідями, в яких висвітлював свою професійну позицію. На громадських зібраннях Левинський трактував власну методику викладання навчальних дисциплін, що полягала у викладанні навчальних предметів, основою яких є лекційний матеріал, котрий, на думку професора, повинен супроводжувати кожну дисципліну. Водночас наголошував на тому, що слід вивчати новітні зразки будівель, виконаних за межами країни, здійснювати натурні обстеження та виконувати архітектурні замальовки і в ескізній формі, і в техніці академічного рисунку. Кафедра, яку він очолив під назвою “утилітарного” будівництва, повністю відповідала його поглядам і досвіду. Окремі громадські будівлі відігравали певну символічну роль, проте найперше повинні бути комфортними для її мешканців, зручно розпланованими та технічно оснащеними. Важливим елементом було достатнє природне освітлення будівлі, яке сприятливо впливало на здоров’я людини. Іван Левинський, як видатний український архітектор, будівничий, інженер, промисловець, професор Політехнічної школи у Львові, на зламі ХІХ та ХХ століть, втілив свої ідеї відродження українського народного стилю в архітектурних будівлях, спорудах та мистецьких творах, мотиви народної творчості.
  • Item
    Influence of Ivan Levynskyi on the architecture of secessive Lviv
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Комар, Жанна; Богданова, Юлія; Komar, Żanna; Bohdanova, Yuliia; Міжнародний центр культури в Кракові; Національний університет “Львівська політехніка”; International Cultural Centre in Krakow; Lviv Polytechnic National University
    Виникнення комплексних проєктно-будівельних виробництв стало наслідком розвитку галузі і спричинило великий попит на експертів у різних сферах цивільного будівництва. Одним із перших інженерів у Львові, що спробували всебічно підійти до надання архітектурно-будівельних послуг, був Іван Левинський, який завдяки грамотно організованій командній роботі отримав великий успіх і заслужив широке визнання. Якщо проаналізувати архітектуру міста на межі ХІХ і ХХ століть, можна побачити, яку велику кількість громадських та житлових будинків було зведено, а часто й спроєктовано підприємством Івана Левинського. У сучасній Україні про нього видано багато публікацій, а проведені дослідження виявляють насамперед непересічні обдарування цього чоловіка. Кар’єра І. Левинського – підприємця почалася в 1880 році, після успішного закінчення Технічної академії, коли він отримав замовлення підготувати до будівництва територію Кастелівки. Там, на сучасній вулиці Генерала Чупринки, 58, І. Левинський створив магазин із будівельними матеріалами. Поступово він перейшов до виготовлення та продажу власної продукції. З роками маленька фабрика перетворилася на гігантський консорціум, який складався з численних компаній. У часи найбільшого розквіту тут працювало близько 1000 робітників. Фірма Левинського проєктувала, будувала, провадила будівельний нагляд, виготовляла цеглу, кераміку, гіпс, бетон, штучний камінь, кольорове скло та багато інших будівельних виробів. Іван Левинський був шанованим меценатом, постійним членом культурних та технічних товариств – Політехнічного товариства, товариства робітників та промисловців, а також активним учасником українського суспільного життя – дійсним членом Товариства “Просвіта’. Він сприяв створенню фахових шкіл і організації перших промислових виставок у Львові у 1892 та 1894 роках. Плідну практичну діяльність І. Левинському вдалося поєднувати з викладанням у Львівській політехніці аж до 1919 р., коли він був висланий зі Львова, а потім звільнений з роботи. Це, ймовірно, прискорило його смерть і призвело до банкрутства його велике підприємство, початково знищене під час Першої світової війни. Іван Левинський також є широко відомим як творець українського модерну в архітектурі. У свій розквіт (1903–1913 рр.) корпорація І. Левинського була монополістом на ринку будівництва у Львові. Тут могли працювати одночасно із сотнею замовлень, здійснюючи будівництво таких величезних об’єктів, як залізничний вокзал чи Галицька ощадна каса. Роки процвітання корпорації Левинського збіглися з розвитком сецесії у Львові, а самого І. Левинського вважають головним архітектором цього стилю. Він заслужив це звання, по-перше, як виробник численних декоративних елементів, які можна побачити сьогодні на фасадах та в інтер’єрах львівських кам’яниць. По-друге, неможливо переоцінити значення фірми Івана Левинського як осередку підготовки молодих кадрів.
  • Item
    Scenographic ideas of Yevhen Lysyk in artistic works of the architects of Ukraine
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Климко, Зоряна; Гуменник, Інна; Klymko, Zoriana; Gumennyk, Inna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    В статті “Сценографічні ідеї Євгена Лисика в творчості архітекторів України” висвітлений розвиток архітектурно-сценографічних ідей всесвітньовідомого сценографа Є. Лисика в сучасному архітектурному проєктуванні та будівництві в Україні, та названі автори та об’єкти, в яких ці ідеї були реалізовані. Для визначення впливу ідей Є. Лисика на творчість архітекторів України було опитано 50 осіб зі Львова, Києва, Чернівців, Дніпра, Луцька і інших міст, і отримано 21 відповідь. Було також опитано 5 сценографів в Україні та за кордоном (Торонто, Москва) і отримано 3 відповіді. Серед опитаних архітекторів – В. і О . Проскурякови, Б. Гой, І. Щербаков, Р. Кубай та ін. зі Львова; О. і І. Кордуняни з Чернівців; Т. Товстик із Дніпра, В. Мещеряков з Одеси; І. Тарасюк з Луцька тощо. Серед сценографів П. Босий та Ш. Долгой з Торонто; С. Бархін з Москви. Всі опитані архітектори-практики знайомі з театральною творчістю Є. Лисика і його архітектурносценографічними здобутками, хоча не всі займалися проєктуванням театрально-видовищних об’єктів. Обізнаність із творчістю Є. Лисика в Україні підтвердило 11 респондентів, в інших країнах – 7. Вони назвали архітектурносценографічні рішення, що є прогресивними і мають далеку перспективу використання в майбутньому. Вони назвали такі рішення – пристосування, адаптація, інтеграція архітектурного і сценографічного середовища в стаціонарних театрах; інтеграція простору сцени в архітектурне середовище стаціонарних театрів; використання культурних надбань, творення нових типів; а серед іншого – театралізація міського простору біля театрів, творення інших типів видовищних будівель і споруд. Деякі архітектори і сценографи назвали конкретні приклади архітектурно-сценографічних принципів, засобів і заходів творення вистав Є. Лисиком, які вони використали або розвинули у своїх проектах і реалізаціях. Наприклад, В. Проскуряков повідомив, що каталізатором ідей проєкту його ландшафтного театру у Львові були ескізи Є. Лисика до фолк-опери “Цвіт папороті”. Архітектор В. Мещеряков з Одеси використав для збільшення фізичного простору спроектованого ним нижнього храму, при відродженні одеського кафедрального Спасо-Преображенського собору, уміння Є. Лисика застосовувати оптичні ілюзії тощо. Стали в нагоді архітектурно-сценографічні ідеї Є. Лисика і архітекторам Т. Товстик з Дніпра, О. Кордуняну з Чернівців, Ю. Філіпчуку з Червонограда, І. Тарасюку з Луцька і іншим в їхніх проєктах і будівлях.
  • Item
    Phenomenology of perception of architectural monuments by students acquiring art education (through the example of a graphic plein air dedicated to “The year of Ivan Levynsky”)
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Богданова, Юлія; Климко, Зоряна; Bohdanova, Yuliia; Klymko, Zoriana; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Художня освіта покликана надати студентам наукові знання та практичні вміння, що в поєднанні з креативними здібностями дасть змогу отримати добре підготованого спеціаліста. Окрім суто раціональної складової (опановування знань методом вивчення дисциплін), є ще й інший підхід – ірраціональний (феноменологічний), що базується на розумінні оточення, використовуючи інтуїцію та емоції. Художній пленер, присвячений творчості І. Левинського в рамках “Року Івана Левинського у Львові”, був організований за підтримки Львівської організації НСАУ. Напрацьовані впродовж цього заходу роботи мають цікаві особливості. На акварелях Турчин Н. та Климко З. зображено фрагменти огорожі бурси “Народний Дім”. Але на першій це пофарбований зеленою фарбою метал на тлі теракотової стіни, а на другій – золотисто-коричневий колір швидше натякає, що це залізні грати, ніж передає їх реально. У роботах Опришка Р. видно, з якою точністю він намагався відтворити об’ємно-просторове вирішення та фасадне опорядження балкону вілли “Марія” та фронтону над входом до будинку по вул. Чупринки, 17. І хоча загалом видно ще певну несміливість, яка не дає можливості вільно імпровізувати з об’єктом творчості, проте цю особливість автор вправно заміняє старанністю побудови та графіки. Зображуючи еркер будинку, Тхоровська О. намагалася визначити для себе найважливіші конструктивні елементи та деталі фасаду, аби стилізувати об’єкт. Проте він залишився добре впізнаваним. Ескіз невеликого будинку зі шпильчастою вежею на вул. Коновальця, 71, виконаний Турчин Н. у легкій акварельній техніці, дуже емоційно передає не тільки цей конкретний об’єкт, а й загальний характер забудови дільниці, що потопає у зелені садів. Аналізуючи роботи практики-пленеру, можна зауважити характерну особливість. На початкових курсах, коли студенти ще не мають вичерпних знань для передачі архітектури, вони керуються здебільшого емоціями та інтуїцією. Це спричиняє проблеми із правильною побудовою об’єктів. І навпаки, ті студенти, що грамотно побудували об’ємнопросторову модель зображуваного будинку чи фрагменту, практично позбавили його емоційного наповнення. Це доводить актуальність поєднання інтуїтивного (феноменологічного) та науково-практичного (раціонального) підходів у навчальному процесі з підготовки фахівців художньої освіти.
  • Item
    Design results of cultural and educational, theatrical and entertainment buildings
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Філіпчук, Юрій; Кубай, Роман; Filipchuk, Yurii; Kubai, Roman; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Стаття висвітлює результати навчального, пошукового і конкурсного проєктування культурно-просвітницьких та театрально-видовищних будівель, запроєктованих викладачами та студентами кафедри дизайну архітектурного середовища Інституту архітектури Національного університету “Львівська політехніка”. На сьогодні в театральні архітектурні галузі в Україні, яка спеціалізується на молодіжній аудиторії, студентстві, юні немає чітких відповідей на запитання якою повинна бути архітектура сучасного театру для дітей та молоді, які функціональні забарвлення, сценографічну палітру повинна у собі містити. Театральна архітектура будівель для дітей та молоді в сучасній Україні продовжує копію будівлі з часів СРСР, і на початку ХХІ століття не з’явилось нічого нового, окрім аналогів Театру юного глядача та Театру ляльок колишньої доби. Аналіз більше ніж 25 проєктів усіх рангів засвідчив, що більшість з них спирається не тільки на ідеї архітекторів другої половини ХХ століття, а і ті, що складали мережу культурно-просвітницьких і театрально-видовищних будівель в колишньому СРСР. Але в останні роки діяльність Львівської архітектурної школи і особливо після створення кафедри дизайну архітектурного середовища можна побачити в проєктах і викладачів, і студентів відбувається рух до пошуку рішень архітектури майбутнього. Що засвідчують результати як навчального, конкурсного проектування так і створення спеціальних курсів, що реанімують як ідеї архітектури футуристів ХХ століття – Ф. Кізлера, І. Леонідова і інших архітекторів футуристів прикладній сфері А. Квормбі, К. Танге, Б. Фуллер та і тих що займаються пошуками архітектури, яку хоча б частково називати архітектурою майбутнього – Г. Голмін, Вульф Д. Прікс, Г. Крейгер. У матеріалах статті виокремлені головні принципи проєктування культурно-просвітницьких та театрально-видовищних центрів у ХХІ столітті. Наведено фактори, які й надалі мають негативний вплив на розвиток культурно-просвітницьких та театрально-видовищних центрів у майбутньому в Україні. Висвітлений досвід проєктування пошукових, навчальних та конкурсних проектів на прикладі діяльності кафедри дизайну архітектурного середовища доводить, що він може знайти застосування у прикладній архітектурно-будівельній галузі країни загалом.
  • Item
    Potential of the city authority in the formation of socially comfortable housing environment
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Гнесь, Ігор; Іваночко, Уляна; Волошин, Марія; Hnes, Ihor; Ivanochko, Ulyana; Voloshyn, Maria; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Проаналізовано найбільш характерні ситуації в сфері формування житлової політики крупного міста, що постали в процесі переходу від соціалістичної до ринкової системи господарювання, можливості впливу міських органів влади на процеси формування міського житлового фонду. Окреслено можливі напрямки формування муніципальної житлової політики в сферах житлового будівництва, які не входять у компетенцію державної житлової політики, не регламентуються чинними проєктними нормами, однак від вирішення яких значною мірою може залежати соціальна безпека житлового середовища і міста загалом, фізичне здоров’я мешканців, загальний соціально-психологічний комфорт міського житла. Розглянуто найпроблемніші ситуації та тенденції, регулювання яких з боку міських органів влади може дати значимий соціальний ефект. Запропоновано шляхи вдосконалення типологічної структури міського житлового фонду.
  • Item
    Architectural methods of designing specialized dwellings for underutilized blank facades
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Баб’як, Володимир; Вознюк, Леонід; Бебко, Станіслав; Babyak, Volodymyr; Vozniuk, Leonid; Bebko, Stanislav; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Урбанізоване середовище міст, які розвиваються, потребує все нових та нових житлових площ та місць для прикладання праці. Розширення міста за рахунок нових територій є затратним і екстенсивним шляхом розвитку. У тканині міст є занадто багато неефективно використаної площі у вигляді глухих торців. Прикладами невикористання таких торців є історичні міста, як-от Лондон та Львів. Хоча ці два міста є прикладами реалізацій різних архітектурних, культурних, економічних, соціальних традицій, перед ними постала можливість спільного вирішення ущільнення існуючої забудови. Поруч із функцією ущільнення забудови, важливою є необхідність подолання асоціальних явищ в незадіяних містом закутках. У ході реновації старої забудови відкриваються нові можливості з інтеграції нових утворень, що збагатять середовище та місто. Концепція полягає в гуманізації глухих торців і повернення людського масштабу урбанізованим просторам міст, не забираючи площі від міста. В Лондоні є житлова криза. Ціни на квартири нескінченно зростають, якість житла падає, і нижчий-середній економічний клас людей переселяються щодальше від міста, де хочуть жити. До того, щоб людство мінімізувало свій вплив на навколишнє середовище, нам потрібно максимізувати користь і ефективність нашої існуючої забудови. Архітектор має відповідальність використовувати весь потенціал середовища, в якому він/вона проєктує. Використання екстенсивних засобів розвитку приводить до кінцевого збільшення затрат та неефективності в майбутньому. Концепція використання незадіяних торців є одним із варіантів розв’язання проблеми неефективно використаної площі та повернення/використання потенціалу середовища в місті. На прикладі ділянки в Лондоні показано можливість перепланування і перетворення на високоякісну та цікаву територію, з дитячими майданчиками замість асфальтованого подвір’я, з вуличками, де перевагу віддають пішоходові, а не автомобілю. Як результат – у цій забудові збільшено щільність населення та надано можливість із розгортання офісних робочих місць поблизу дому. Наповнення існуючої житлової забудови місцями праці та новими типами субжитла зменшує маятникову міграцію в місті та додає життя спальним районам та субурбії. Нові часи дають нові виклики, і архітектори повинні показувати можливі шляхи розв’язання існуючих проблем.
  • Item
    Principles of space perception in nature, theatrical scenography and architecture
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Богданова, Юлія; Bohdanova, Yuliia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Сьогодні звичайна людина, не залежно від ритму свого життя, перебуває щонайменше у трьох різних середовищах. Природне (не змінене людиною) – займає найбільший за вимірами простір. Театральне чи театралізоване (середовище перевтілень на короткий термін часу) – зосереджене в локальних, невеликих за розмірами просторах інтер’єрного чи екстер’єрного характеру. Архітектурне – міське (антропогенне – повністю змінене людиною), що, зважаючи на свої параметри та окреслені межі, займає середню позицію між природним та театральним. Ці, з першого погляду, дуже відмінні середовища є мікросвітом існування людства, не залежно від того, за якими правилами вони творяться. Проте, напевно, ще з давніх часів людина цікавилася закономірностями організації природного середовища і намагалася відтворити його у власних моделях. Хочеться звернути увагу лише на деякі з них, що є найбільш характерними: перспектива, з візуальним акцентом, та вертикальна ритмічність (повторюваність), центричність, взаємопроникнення (перемішування) природного та антропогенного середовища, футуристичні (скульптурні) домінанти, динаміка. Роздуми щодо закономірностей творення і сутності простору почалися ще в античності. Класичне розуміння Всесвіту як такого, що існував та існуватиме незмінним завжди, згодом змінилося на уявлення, в якому він еволюціонує в часі. Простір і час – це гранично загальні поняття, більш загальні важко навіть уявити. Законами побудови просторуцікавились художники доби Відродження, аби отримати змогу реалістично передавати середовище на своїх полотнах. Сьогодні питання пошуків закономірностей побудови простору не тільки не являється вичерпаним, а набуває дедалі складнішого характеру досліджень. Метою публікації є намагання визначити деякі характерні закономірності організації та сприйняття людиною середовища, що існують незалежно від того, чи простір є антропогенним, чи природнім, чи замкнутим, чи відкритим, чи існує буквально, чи зображений на полотні театральної завіси, переданий завдяки образному мисленню художника. Розуміння деяких вище перелічених універсальних закономірностей сприйняття світу і простору дають можливість людині, відтворюючи їх за допомогою різних прийомів, моделювати своє власне середовище. Проєктуючи будинки, вулиці і цілі міста архітектори часто копіюють і переносять в свої твори те, що вони побачили у природі. У сценографічному мистецтві, де художник має стиснути простір та час відповідно до розмірів сцени та довжини спектаклю, ці прийоми використовуються для зображенні простору на пласких поверхнях завіс, або при побудові макету сцени. Середовище міста, незважаючи на свої значно більші параметри ніж театр, за умови розуміння та грамотного застосування цих прийомів, саме може стати простором театралізованої дії
  • Item
    Participation of the lecturers and the students of the Lviv architectural school in the Prague quadrennial 2019
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Проскуряков, Віктор; Proskuryakov, Viktor; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У публікації висвітлено низку унікальних заходів PQ19, в яких взяла участь Львівська архітектурна школа для набуття досвіду в творенні середовища для презентацій національних досягнень у театральній культурі. По-перше, викладачі, при залученні студентів кафедри, запроєктували, виготовили і змонтували в Празі в “Промисловому палаці”, для Першої української національної виставки Перший павільйон для показу вирішення 5 кращих сценографій українських лялькових театрів; для виступів з доповідями референтів; для бесід і обміну досвідом. По-друге, шість науковців кафедри підготували доповіді і виступили на ІV Трансатлантичному семінарі з театрального мистецтва; професор Проскуряков В., Ph.d.Arch. Гой Б. і Климко З.; аспіранти і науковці Богданова Ю., Копиляк І., Філіпчук Ю. А. також учасники з Канади: професор П. Босий, студенти Урбані і Настурціо; та Н. Гунія – Кузнєцова з Грузії. По-третє, професор В. Проскуряков виступив на найвищому рівні конференції Квадрієнале – “PQ Talks – історія, теорія, співробітництво” у спільній презентації теми “Результати співпраці архітекторів, технологів і виконавців” з доповіддю “Особливості співпраці архітекторів і театральних дизайнерів”, яка спиралася на результати студентського українсько-канадського проєктного семінару у Львові в 2017 році. Й одним із найважливіших заходів були доставка зі Львові і встановлення в одному із залів павільйону “Лапідаріум” макету вистави-балету видатного українського художника-сценографа Є. Лисика “Сотворння Світу” науково-освітні екскурсії студентів, бакалаврів, магістрів, аспірантів на виставці, і участь їх у конференціях всіх рангів.
  • Item
    Designing the architecture of the first Ukrainian national theater pavilion for the world exhibition
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Проскуряков, Віктор; Proskuryakov, Viktor; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Стаття присвячена аналізу Українських національних театральних павільйонів для всесвітніх виставок і зокрема формуванню ідеї, з якої повстав проєкт архітектурного рішення і спорудження Першого українського національного павільйону для Празького Квадрієнале 2019 року, створений у Львівській архітектурній школі. Таке завдання було абсолютно новим для викладачів і студентів, тому було вирішено розпочати пошуки архітектури цього об’єкта задовго до червня 2019 року. Розпочати у семестрових проєктах, проєктах бакалаврських і магістерських робіт. Розроблено багато цікавих проєктів, ідей, які були конкурентоздатними, але авторам не вдалося створити конструкцію і простір, в яких би відображалися не тільки виставкова функція, а і генеза і розвиток національної української культури, і зокрема театру. Дослідивши історичні матеріали і провівши аналіз сучасного проєктування, за ідею побудови простору дійової організації естетичного вирішення архітектури павільйону проф. В. Проскуряков прийняв споруду, в якій з прадавніх часів відбувалася “Купальська драма”, що своїм виглядом нагадувала амфітеатр-віночок. Він після реконструкції загального вигляду споруди і складових елементів розробив ескізи креслень, що стали базовими для сучасного театрального павільйону; підібрав сучасні матеріали конструктивних елементів; узгодив масштаб павільйону із параметрами відведеного для нього організаторами PQ простору в “Промисловому палаці”. Упорядкувати креслення павільйону допомогли студенти старших курсів В. Вовк і А. Откидач, а виготовити масштабну модель павільйону – студенти М. Лопоша і Ю. Чолавін. Павільйон був доставлений і змонтований у Празі у “Промисловому палаці” 6 червня, і покинув Квадрієнале ввечері 16 червня 2019
  • Item
    Buildings on Levytsky street designed by architect Ivan Levynskyi
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Клименюк, Тетяна; Петровська, Юліана; Klymeniuk, Tetiana; Petrovska, Yuliana; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Основним предметом дослідження обрано житлові будинки Львова, збудовані фабрикою Івана Левинського на початку ХХ ст. Аналізу передували архівний пошук і натурні обстеження будинків. У статті подано історико-архітектурну характеристику львівської сецесії (модерну) – стилю кінця ХІХ – початку ХХ ст. Розкрито своєрідність цього явища, досліджено об’ємно-просторові рішення та виражальні засоби образно-пластичної системи сецесії. Ця робота покликана, на прикладі будинків на вулиці Костя Левицького, що є пам’ятками архітектури Львова місцевого значення, розкрити культурне, функціональне та розпланувальне значення житлових будинків кінця XIX − початку XX століття збудованих архітектурним-бюро Івана Левинського. Представити їхні особливості композиції та опорядження фасадів, інтер’єрів, внутрішніх дворів; продемонструвати збережені автентичні частини та декоративні елементи; розповісти про частини споруд, які не є доступними для загального огляду. Історико-архітектурна характеристика львівської сецесії на прикладі житлової архітектури початку XX ст. дозволяє представити це явище як самобутнє: застосовувалися нові будівельні матеріали – бетон, метал, скло і конструкції з них; створювалися експресивні, небачено пластичні форми оздоблення будівель та їхнього орнаментального декору (віконних прорізів; завершень кутів аттиками, щипцями, куполами; кованих металевих решіток; вітражів; кераміки). Проведене дослідження дозволяє припустити, що осмислення історичних, соціально-економічних, мистецько-культурних, архітектурно-містобудівних процесів буде позбавлене тепла людської присутності, якщо не побачити в контексті всіх явищ роль окремої особистості, яка є живим свідком і учасником формування нових естетичних уподобань львівської громадськості наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.
  • Item
    The role and meaning of a sacral building in the process of evolution of the architectural and planning structure of Galician towns founded in the second half of the 16th – 17th century (Evidence from artistic heritage of Vasyl Hahirnyi)
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Світлана, Топилко; Topylko, Svitlana; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Розглянуто еволюційні етапи архітектурно-планувальної структури містечок Галичини, закладених у другій половині XVI–XVII ст. від часу закладення до сьогодні. Власне цей період характеризується закладенням великої кількості міських поселень, понад 200. Ці містечка є прикладами реалізації ренесансних містобудівних ідей, що формувались і розвивались у певних політичних та соціально-економічних умовах. Типове місто, яке було одночасовим закладенням, – це регулярна забудова навколо ринку з прямокутно-сітчастою структурою. Важливими домінантами архітектурно-планувальної структури, поряд із ринковою площею та будівельною парцелею, є сакральні об’єкти. Розташування сакральних споруд в архітектурно-планувальній структурі підпорядковувалось загальній композиції міста. Архітектурно-містобудівна структура містечок протягом століть пройшла складний еволюційний шлях у ході історичного процесу, як відповідь на соціально-економічні, культурні і духовні потреби різних історичних епох. Можна виділити кілька етапів еволюції архітектурно-планувальної структури містечок Галичини: зміни архітектурнопланувальної структури містечок від закладення до початку ХХ ст.; будівельні заходи у містечках у міжвоєнний період – 1918–1939 рр.; втрати в архітектурно-планувальній структурі містечок від 1939 до 1990-х років; сучасний стан архітектурно-планувальної структури містечок. Розглядаючи кожен з етапів, виявлено, що найстійкішим елементом планувальної структури та композиційними домінантами є сакральні споруди, які є найкраще збережені на сьогодні. І саме церкви, збудовані за проєктом Василя Нагірного, слід розглядати як об’єкти, які доцільно включити в перелік культурної спадщини України. Йдеться про розроблення та здійснення адміністративно-правових, науково-методичних, архітектурно-реставраційних, культурно-просвітницьких та фінансово-економічних заходів, які дадуть змогу забезпечити належне збереження, використання та популяризацію пам’яток сакральної архітектури.