Architectural Studies. – 2020. – Vol. 6, No. 1

Permanent URI for this collectionhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/57805

Науковий журнал

Засновник і видавець Національний університет «Львівська політехніка». Виходить двічі на рік з 2015 року.

Architectural Studies = Архітектурні дослідження : [науковий журнал] / Lviv Polytechnic National University ; [editor-in-chief B. Cherkes]. – Lviv : Lviv Politechnic Publishing House, 2020. – Volume 6, number 1. – 182 p.

Зміст


1
10
18
26
32
41
46
53
59
68
76
87
99
107
117
120
128
135
143
149
157
162
170
181

Content (Vol. 6, No 1)


1
10
18
26
32
41
46
53
59
68
76
87
99
107
117
120
128
135
143
149
157
162
170
181

Browse

Search Results

Now showing 1 - 10 of 24
  • Thumbnail Image
    Item
    Between traditionalism and avant-garde: the creative heritage of architector Serhiy Tymoshenko in the interwar period
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Михайлишин, Ольга; Бенедюк, Павло; Mykhaylyshyn, Olga; Benediuk, Pavlo; Національний університет водного господарства та природокористування; National University of Water and Environmental Engineering
    У статті досліджена архітектурна діяльність Сергія Прокоповича Тимошенка у міжвоєнний період. На основі виявлених авторами архівних джерел окреслено типологію об’єктів архітектора в регіоні, встановлено авторство щодо окремих житлових будинків та культових будівель, проаналізовано особливості творчого підходу до їх проектування. На прикладі конкретних об’єктів показано еволюцію архітектурно-стилістичних та об’ємнопланувальних вирішень в контексті модерністичних тенденцій розвитку архітектури міжвоєнного періоду, уявлень автора про прийоми втілення національної ідеї в архітектурі, що базуються на синтезі традиційної і нової морфології.
  • Thumbnail Image
    Item
    Theatre performances in non-theatre spaces (based on Guram Matskhonashvili’s three performances)
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Гунія-Кузнєцова, Ніно; Gunia-Kuznetsova, Nino; Національний центр Грузії OISTAT; OISTAT National Centre of Georgia
    Автор статті на початках висвітлює і аналізує стан театрального мистецтва наприкінці ХХ початку ХХІ століття в Грузії. Свій аналіз автор розпочинає від усвідомлення важливості театральної архітектури, яка, на її погляд, виражає “душу епохи” і яку можна вважати метафорою єдності суспільства і його держави. Автор наголошує, що у Грузії в 1990 роках, в період війн і інших впливів молоді режисери працювали на “інтимних” майданчиках і мали набагато чутливішу та адекватнішу аудиторію і репертуар, ніж академічні театри. Але після революції 2003, коли режисери-новатори влаштувались у великих театрах, справжній характер їхньої діяльності почав згасати. Протягом першого десятиліття ХХІ ст. розвиток театральної архітектури отримав два напрямки: а) реставрація та модернізація видатних пам’яток культурної спадщини та історично важливих театрів, та б) будівництво нових. До перших можна зарахувати висвітлений приклад драматичного театру на 800 глядачів в м. Телаві, до других – Державний драматичний театр ім. В. Гунія в Поті, Чорноморську арену в Шекветелі і Королівський районний театр, що діяльністю та зусиллями молодої трупи під опікою Д. Тевадзе перетворився на найважливішу сцену в регіоні. Аналізуючи театральну діяльність у позатеатральних просторах на прикладі творчості Гурама Мацхонашвілі, автор зупинилася на трьох виставах талановитого діяча театру: “Відлік часу” Т. Мелашвілі, “Антимедея” Л. Бугадзе і версії “Гамлета” Шекспіра. Для яких режисер знайшов рішення в позатеатральних просторах: будівлі що реставрувалася для першої вистави, пляж Мальтаква у Чорному морі для другої, середовище в одному з найважливіших просторів неформальної культури Тбілісі – нічного клубу “Мктварце”.
  • Thumbnail Image
    Item
    Light in the architecture of modern theater buildings
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Яців, Мирослав; Yatsiv, Myroslav; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Світло – це субстрат візуального образу, його сутність і основа. В театральному спектаклі світло – це спосіб занурити глядача в атмосферу, задуману режисером і створену художником світла та акторами. Усе, що бачить людське око, являє собою нескінченний океан комбінацій світла. Тому декорацію вистави можна розглядати як динамічну побудову світлових потоків. У театральній будівлі, за межами сценічного простору, важливе значення має природне світло. Архітектору треба не тільки розуміти природу світла, але й вміти маніпулювати ним задля створення потрібного архітектурного образу та відповідної атмосфери в інтер’єрі. Створення світлового середовища в архітектурі театру засобами природного світла – це особливе мистецтво творення емоційного переживання людиною динамічного простору театральної будівлі та її архітектоніки. За допомогою світла вирішуються творчі художні завдання, які зводяться до виявлення обсягів і фактур архітектурної форми, світлотіні та колориту предметного середовища. За способом організації світлового середовища, сучасні театральні будівлі можна поділити на три великі групи. До першої залучимо театри, в яких природне світло потрапляє у внутрішній простір малими порціями, крізь малочисельні світлові прорізи в структурі зовнішніх стін. У другій групі театрів спостерігаємо активніше розкриття внутрішнього простору. Стіни замінюються напівпрозорим огородженням: вітражами, структурними скляними конструкціями. До третьої групи належать театральні будівлі стіни, навіть покрівля яких виконується з напівпрозорих чи прозорих матеріалів. За встановленою класифікацією досліджувалось світлове середовище таких театрів: театр Подолі в Києві (Україна), театр Шекспіра в Гданську (Польща), оперний театр в Осло (Норвегія), театри в Гуанчжоу і Харбіні (Китай) та Концертний центр в Рейк’явіку (Ісландія). Встановлено, що сьогодні світло в театральних будівлях не лише виявляє архітектурну форму, але надає емоційну глибину архітектурному простору, є засобом створення різноманітних асоціативних образів. Завдяки активному використанню скління сучасна театральна архітектура відображає нову реальність – розмивання меж між внутрішнім та зовнішнім, реальним та віртуальним просторами.
  • Thumbnail Image
    Item
    Analysis of the genre palette F. Kiesler’s creative activities
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Янчук, Катерина; Гаращак, Тарас; Yanchuk, Kateryna; Harashchak, Taras; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Мистецтво Кізлера не базувалося на теорії форми, кольору та засобів; його мистецтво не було політичним інструментом для коментування стану суспільства, і він не вважав його мистецтвом, продуктом наукового процесу, результатом, який містив абсолютну істину. Він вважав, що його мистецтво відкриває істину, яку наука не може побачити, і ця правда є ключем до “стрижневого” існування. Він вважав, що на його процес і його ритуал напали оманливі вірування інших. “Відроджене мистецтво, викрадене з теплого обійму, замерзаючи в його наготі, охолоджене потом чола, відчайдушно потребує нового плаща, щоб не замерзнути до смерті”. Екологічне та галактичне мистецтво Кізлера, як і його нескінченна архітектура, були теплим одягом для мистецтва, яке відчайдушно потребувало тепла.
  • Thumbnail Image
    Item
    Development of the theatrical function in the network of Ukrainian cultural and educational establishments of Galicia
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Копиляк, Ігор; Kopylyak, Ihor; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Традиції українського театру сягають своїми коренями сивої давнини дохристиянської епохи. Початок генезі українського театру в Галичині могли покласти літургійний та старовинний обрядовий театри, як своєрідні просвітницькі дійства, що несуть досвід із глибини віків. Протягом довгого часу народні обрядові дійства переважно відбувалися просто неба, а майданчиком для них були міські вулиці, площі, подвір’я. З початком функціонування греко-католицької семінарії у Львові (1783 р.), в її стінах виникає традиція постановки театральних видовищ. Театр духовної семінарії, залишаючись аматорським, професійно підходив до театральної справи. Він заклав основу подальшому розвитку українського театрального руху, ставши першою сходинкою на шляху виховання майбутніх громадських і культурних діячів, які виросли і сформувалися у Львові. У процесі свого становлення український театр був тісно пов’язаний із мережею культурно-просвітницьких установ, які почали виникати в Галичині вже з середини ХІХ століття, а перед початком Другої світової війни сформували тенденцію, що рівномірно охопила населені пункти на цих територіях. Народні доми, читальні “Просвіти”, будинки товариств та спілок – стали справжніми осередками культурного життя. Оскільки українці не мали власних спеціалізованих театральних будівель, то сцени клубів надовго стали простором для діяльності національного театру. Процеси формування нових типів культурно-просвітницьких будівель, їхніх структур, відбувалися залежно від розвитку і змін соціально-культурних умов у країні. Тому, щоб передбачити розвиток сучасних культурних центрів, визначити їхню оптимальну функціональну структуру та об’ємно-просторове рішення, необхідно аналізувати та використовувати архітектурний досвід, особливо першої половини XX століть, часу, коли громадські будівлі стають найпопулярнішими і на наших теренах, і в світовому досвіді.
  • Thumbnail Image
    Item
    Ukrainian identity in buildings of Ivan Levynskyi’s company
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Дида, Ірина; Dyda, Iryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Стильове різноманіття архітектурного середовища на початку ХХ ст. сприяло демонстрації національної ідентичності будинку в його формах і деталях. На відміну від попередніх стилів, український архітектурний модерн став результатом аналізу та узагальнення історичної української архітектурної спадщини. Фірма Левинського розвивала своє бачення і свою методику інтерпретації традиційних рис української архітектури в нових спорудах. Значний вплив на вибір творчих засобів інтерпретації першоджерел мали специфічні місцеві чинники і обставини: споруди для української громади, поряд з традиційними регіональними характеристиками, мали підкреслити етнокультурну єдність Галичини з рештою України, виявити стильову відмінність від “закопанського способу” у будівництві, зазначити культурно-емоційні пріоритети громади – замовника. В цьому контексті, фірма Левинського поряд з інтерпретацією форм народної дерев’яної архітектури, робила акцент на гуцульських регіональних мотивах в орнаментиці і колористиці, і на використанні кераміки в декорі фасадів. Зважаючи, що основу архітектурної ідентичності міста формують будинки з громадською функцією, детальніше розглядаються будинки кредитного товариства і банку “Дністер”, бурси Педагогічного товариства, Українського музичного товариства ім. Лисенка, в яких проявились індивідуальні підходи до художньо-образного та архітектурного вирішення. Вони в оптимальний спосіб поєднали в собі передові для свого часу функціональні, технологічні та стилістичні вимоги з дуже виразними традиційними візуальними характеристиками. Це стало результатом спільних зусиль архітекторів, будівельників і української громади міста, їх усвідомленого бажання мати якісну архітектуру, що відповідала б світовим стандартам, і, одночасно, архітектуру українську, здатну в нових умовах розвивати українські культурні традиції. Запроектовані і побудовані для української спільноти Львова споруди є цінним підґрунтям для творчого переосмислення питання української ідентичності в умовах сучасного архітектурного процесу в Україні.
  • Thumbnail Image
    Item
    Instructions to Authors
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10)
  • Thumbnail Image
    Item
    The cemetery and the church: the art environment and spiritualy-functional symbiosis
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Стасюк, Олена; Stasyuk, Olena; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Християнство – найбільша релігія в Європі. Після прийняття християнства римським імператором Костянтином Європа стала важливим центром християнської культури, Виникнення поняття “Європа” тісно пов’язане з поняттям “християнства” чи “християнського світу”. У всі часи традиції народної релігії існували в значній мірі незалежно від офіційних конфесій чи догматів. Християнство в Україні є справді народною релігією. Церкву християни розглядають як найважливіший та необхідний інститут християнства. В Україні церква фігурує не лише як інституція, спільнота віруючих мирян і священників, але і як храм, в якому відбувається християнське богослужіння. Для українців сам храм є надзвичайно важливим – це унаочнення, матеріальне втілення духовної сутності християнства. Це дім Бога, а більшість церков – це не звичайні споруди, а справжні витвори мистецтва. Територію навколо кожного християнського храму називали також і “цвинтарем”. Цвинтар був місцем де тіла покійних спочивають, очікуючи часу Другого пришестя Господнього та загального воскресіння померлих. У давнину християн ховали довкола церков, а також в церковних криптах. І навпаки – храми та каплиці спеціально будували на місцях масових поховань. Звідси властиво взаємодія і співіснування пам’яті минулого, реалій сьогоднішнього і надії на майбутнє. Сьогодні у Львові функціонує біля сотні церков різних конфесій. Найстаріші церкви зосереджені в історичному центрі Львова. А далі церкви є дуже різні – побудовані і у ХVІІІ, і у ХІХ і на початку ХХ і в кінці ХХ століття. Сьогодні у Львові налічується 13 цвинтарів, з яких діють чотири. Сьогодні у Львові немає жодного прицерковного цвинтаря – ні діючого, ні не діючого. Ми можемо лише вивчати історію і бачити рештки чи залишки колишніх цвинтарів довкола Латинської катедри, костелу Бернардинів та Вірменської церкви. І ті історичні церкви, і ті новозбудовані в Галичині є справжніми витворами мистецтва. І кількість новозбудованих храмів вражає. Духовне середовище не мислиться без мистецького середовища. Духовне середовище, матеріальним втіленням якого є церква, покращується і прикрашається зі застосуванням усіх доступних мистецьких засобів. І це не змінюється від середньовіччя до сьогодні. Співіснування цвинтаря і церкви впродовж століть було дуже тісним. “Мініцвинтар” у церковних криптах і справжній цвинтар навколо церкви. Сьогодні ця ситуація кардинально змінилася. Я не знаю прикладу закладення цвинтаря довкола новозбудованої церкви. Я також не знаю актуального будівництва церкви на новозакладеному цвинтарі чи на відносно новому цвинтарі, який функціонує і на якому нема церкви. Тобто можна сказати, що сьогодні церква і цвинтар рухаються до співіснування на відстані. Така ситуація характерна для більших міст – динамічніших, які швидко розвиваються і змінюються. Маленькі містечка і села більш схильні до збереження традицій. Якщо в якомусь населеному пункті існує цвинтар коло церкви, то сьогодні ніхто руйнувати його не збирається. Сьогодні люди скоріше з пошаною ставляться і до цвинтаря і до церкви не лише як до інституції, але і як до споруди.
  • Thumbnail Image
    Item
    Pedagogic (tiching) activity of Ivan Levynskyi at lviv school of architecture in the late 19th century – early 20th century
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Петровська, Юліана; Кузьмич, Василь; Petrovska, Yuliana; Kuzmych, Vasyl; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Наукове дослідження знайомить із педагогічною діяльністю Івана Левинського у Політехнічній школі. Історичні документи з Державного архіву Львівської області допоможуть розглянути та проаналізувати навчальні плани Відділу будівництва (Program szkoły politechnicznéj we Lwowie), які включають назви навчальних дисциплін, години їх вивчення на різних курсах та короткі анотації змісту предметів, які викладав професор Іван Левинський. Як науковець і педагог, він зумів започаткувати власну систему підготовки кадрів, яка сприяла розвитку науково-технічних досліджень у Галичині. Під його керівництвом студенти старших курсів формувались як спеціалісти Політехнічної школи, оскільки проходили поглиблену практику в проєктно-будівельній фірмі. Активно займався науковою роботою, публікував свої напрацювання у збірниках наукових праць та виступав із доповідями, в яких висвітлював свою професійну позицію. На громадських зібраннях Левинський трактував власну методику викладання навчальних дисциплін, що полягала у викладанні навчальних предметів, основою яких є лекційний матеріал, котрий, на думку професора, повинен супроводжувати кожну дисципліну. Водночас наголошував на тому, що слід вивчати новітні зразки будівель, виконаних за межами країни, здійснювати натурні обстеження та виконувати архітектурні замальовки і в ескізній формі, і в техніці академічного рисунку. Кафедра, яку він очолив під назвою “утилітарного” будівництва, повністю відповідала його поглядам і досвіду. Окремі громадські будівлі відігравали певну символічну роль, проте найперше повинні бути комфортними для її мешканців, зручно розпланованими та технічно оснащеними. Важливим елементом було достатнє природне освітлення будівлі, яке сприятливо впливало на здоров’я людини. Іван Левинський, як видатний український архітектор, будівничий, інженер, промисловець, професор Політехнічної школи у Львові, на зламі ХІХ та ХХ століть, втілив свої ідеї відродження українського народного стилю в архітектурних будівлях, спорудах та мистецьких творах, мотиви народної творчості.
  • Thumbnail Image
    Item
    Influence of Ivan Levynskyi on the architecture of secessive Lviv
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-10-10) Комар, Жанна; Богданова, Юлія; Komar, Żanna; Bohdanova, Yuliia; Міжнародний центр культури в Кракові; Національний університет “Львівська політехніка”; International Cultural Centre in Krakow; Lviv Polytechnic National University
    Виникнення комплексних проєктно-будівельних виробництв стало наслідком розвитку галузі і спричинило великий попит на експертів у різних сферах цивільного будівництва. Одним із перших інженерів у Львові, що спробували всебічно підійти до надання архітектурно-будівельних послуг, був Іван Левинський, який завдяки грамотно організованій командній роботі отримав великий успіх і заслужив широке визнання. Якщо проаналізувати архітектуру міста на межі ХІХ і ХХ століть, можна побачити, яку велику кількість громадських та житлових будинків було зведено, а часто й спроєктовано підприємством Івана Левинського. У сучасній Україні про нього видано багато публікацій, а проведені дослідження виявляють насамперед непересічні обдарування цього чоловіка. Кар’єра І. Левинського – підприємця почалася в 1880 році, після успішного закінчення Технічної академії, коли він отримав замовлення підготувати до будівництва територію Кастелівки. Там, на сучасній вулиці Генерала Чупринки, 58, І. Левинський створив магазин із будівельними матеріалами. Поступово він перейшов до виготовлення та продажу власної продукції. З роками маленька фабрика перетворилася на гігантський консорціум, який складався з численних компаній. У часи найбільшого розквіту тут працювало близько 1000 робітників. Фірма Левинського проєктувала, будувала, провадила будівельний нагляд, виготовляла цеглу, кераміку, гіпс, бетон, штучний камінь, кольорове скло та багато інших будівельних виробів. Іван Левинський був шанованим меценатом, постійним членом культурних та технічних товариств – Політехнічного товариства, товариства робітників та промисловців, а також активним учасником українського суспільного життя – дійсним членом Товариства “Просвіта’. Він сприяв створенню фахових шкіл і організації перших промислових виставок у Львові у 1892 та 1894 роках. Плідну практичну діяльність І. Левинському вдалося поєднувати з викладанням у Львівській політехніці аж до 1919 р., коли він був висланий зі Львова, а потім звільнений з роботи. Це, ймовірно, прискорило його смерть і призвело до банкрутства його велике підприємство, початково знищене під час Першої світової війни. Іван Левинський також є широко відомим як творець українського модерну в архітектурі. У свій розквіт (1903–1913 рр.) корпорація І. Левинського була монополістом на ринку будівництва у Львові. Тут могли працювати одночасно із сотнею замовлень, здійснюючи будівництво таких величезних об’єктів, як залізничний вокзал чи Галицька ощадна каса. Роки процвітання корпорації Левинського збіглися з розвитком сецесії у Львові, а самого І. Левинського вважають головним архітектором цього стилю. Він заслужив це звання, по-перше, як виробник численних декоративних елементів, які можна побачити сьогодні на фасадах та в інтер’єрах львівських кам’яниць. По-друге, неможливо переоцінити значення фірми Івана Левинського як осередку підготовки молодих кадрів.