Юридичні науки
Permanent URI for this communityhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/24540
Browse
115 results
Search Results
Item Державний примус: поняття та характеристика(Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Лесько, Наталія; Lesko, Nataliia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті розглядається поняття та характеристика державного примусу в контексті принципу правової держави, верховенства права та законності. Правова держава не заперечує та не може заперечувати реалізацію примусового впливу, але не визнає примусу, який не засновано на праві. Зазначається, що у правовій науці відсутній загальновизнаний підхід до інтерпретації державного примусу. Державний примус порізному визначається дослідниками. Державний примус можна визначити, як уповноважену діяльність посадових осіб, спрямовану на реалізацію владних повноважень з метою дотримання та виконання правових актів. Державний примус як відношення характеризується однобічністю, владністю та нерівністю сторін, є завжди асиметричним. Зв’язок державного примусу з обмеженням і навіть позбавленням права - необхідна, але недостатня умова для характеристики державного примусу на сучасному етапі, оскільки не враховує зміни нормативно-правової бази можливої інтерпретації державного примусу, що характеризується закріпленням принципів правової держави, верховенства права та верховенства прав людини у Конституції України, на рівні загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України. Вказується, що застосування державного примусу не суперечить принципам, на яких ґрунтується правова держава. Правова держава немислима без влади, яка вирізняється високою легітимністю, що веде до підвищення відповідальності влади перед суспільством і спонукає її до використання всіх можливих засобів для досягнення суспільно корисних цілей, зокрема примусу. Право у правовій державі виражає збалансовану волю суспільства, в якій закладена основа державного примусу. Зазначено, що примус залишається важливим засобом виконання обов’язку держави щодо забезпечення недоторканності прав і свобод громадян. Державний примус в умовах правової держави характеризується законодавчо встановленими межами впливу держави на суб’єктів права. Державний примус у правовій державі реалізується з метою захисту прав людини та забезпечення загального блага. Державний примус не повинен принижувати гідність людини, має бути відповідним і обґрунтованим, нормативно визначений на підставі якісного законодавчого матеріалу. Примус у правовій державі розуміється, як заснований на вимогах права та здійснюваний у встановлених межах і формах шляхом фізичного, психічного або організаційного впливу на волю та поведінку суб’єктів права, діяльність державних органів і інших уповноважених осіб з метою запобігання порушенню або загрозі порушення правових норм, забезпечення прав і свобод особи, громадської безпеки та державного суверенітету, іншої суспільної та державної необхідності.Item Domestic legal argumentation in defending of the Ukrainian national case(Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Чорнобай, Олена; Chornobai, Olena; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityСтаття присвячена розгляду специфіки правової аргументації у відстоюванні української національної системи. Визначено, що сучасне вчення про правову аргументацію виникло в результаті узагальнення й систематизації прийомів і методів ведення полеміки, які були поширені в Стародавній Греції. Безумовно, уміння переконувати людей, наводити логічні аргументи проти своїх опонентів, підкріплювати їх фактами, впливати не тільки на розум, а й на почуття і емоції слухачів, стало надзвичайно важливим. Доведено, що сучасні вчені вважають аргументацію однією з наймолодших галузей наукового знання. З середини ХХ століття і до сьогодні вона стрімко розвивається, набуваючи якісно нового вигляду, значно змінюючи свій стиль, поповнюючи арсенал методів, розвиваючи різні зв’язки з рядом суміжних наук. Визначено етапи зародження правової аргументації та її основні прийоми. Встановлено, що у сучасному юридичному дискурсі теорія юридичної аргументації розвивається доволі інтенсивно. Про це свідчать численні статті, дисертації та спеціальні роботи, присвячені різним аспектам правової аргументації. Цей інтерес не випадковий. Процес аргументації, обґрунтування та доказу є ключовим для всієї юридичної практики. Доведено, що в Україні, незважаючи на весь період державної незалежності, триває процес формування нації. Події останніх двох років посилили інтерес до цього явища як в теоретичному, так і в політико-прикладному аспектах. Роботи представників політичних і соціологічних наук, чиї імена пов'язані з методологічним поворотом у вивченні націй і націоналізму, роблять помітний вплив на зміст дискусій в історичному професійному середовищі. Незважаючи на позитивні зрушення в цій галузі в російській історичній науці, традиційні проблеми збергаються. Сучасні дослідники неодноразово відзначали у своїх наукових публікаціях, етноцентричність є однією з головних рис українського національного канону. Саме “українська” нація довгий час залишалася головним об’єктом дослідження. Інші, як правило, якщо і не повністю ігнорувалися, то були представлені мінімально, в якості історичного фону.Item Філософсько-правові виміри екологічної культури(Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Харкавлюк, Юлія; Kharkavliuk, Yuliia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті розкрито теоретико-концептуальні виміри, сутнісні характеристики, предметну визначеність сучасної екологічної свідомості як філософсько-правового феномена. У межах концептуалізації екологічної свідомості узагальнено характеристику цього філософсько-правового феномена а саме те, що екологічна свідомість є продуктом самовизначеності людини в світі, а відтак являє собою форму сучасної суспільної свідомості, відіграючи в останній все важливішу роль. Концептуальний характер визначення сутності екологічної свідомості перебуває в площині розгляду її як усталеної та усвідомленої системи уявлень про стан природного довкілля, індивідуальну або колективну здатність до адекватного розуміння органічного зв’язку між людиною та природою і використання еколого-правових знань і переконань у всіх сферах практичної діяльності. Доведено, що екологічна свідомість являє собою продукт самовизначеності людини в світі, є важливим суб’єктивним фактором раціоналізації соціоприродної взаємодії, дієвим фактором забезпечення сталого розвитку суспільства. Тому показником формування ефективної екологічної свідомості є як правові знання про природне середовище, так і активні дії, спрямовані на його збереження.Item The place of polemical and pedagogical phenomena in the field of canon law(Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Сливка, Степан; Slyvka, Stepan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ науковій статті відображена можливість використання у канонічному праві різних трансцендентальних та екзистенційних питань догматичного богослов’я. Сучасний світ інтелектуально насичених різноманітними полемічними явищами в галузі надприродних знань. Ці знання необхідно досадити дошкільникам, учням і студентам, але наявність різних думок створює складності викладачеві. Для цього використовуються певні педагогічні закони, які сприяють формуванню канонічного права. Зокрема, освітні явища породили відповідні педагогічні закони. У педагогічній літературі під педагогічним законом розуміють-педагогічну категорію для позначення об’єктивних, істотних необхідних, стійко повторюваних явищ при певних педагогічних умовах, взаємозв’язок між компонентами педагогічної системи, яка відображає механізми самореалізації, функціонування та саморозвитку цілісної педагогічної системи. Ідеться про різносторонні зв’язки, співвідношення між декількома педагогічними явищами у сфері розвитку, виховання і навчання. Формування педагогічного впливу на людину – складний довготривалий процес. Можна сказати, що практично всі явища природи і суспільства для будь-якої такої категорії мають педагогічний вплив на людину. Це означає, що педагогічні закони можна певним чином класифікувати. Стосовно канонічного права ця класифікація може бути такою: за імперативами Десяти заповідей Божих; за імперативами Дев’яти заповідей блаженств.Item Professional and ethical requirements for police activity(Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Романова, Альона; Romanova, Alona; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityЗ’ясовано, що формуванню морально зрілої особистості сприяє високий рівень етичних вимог, втілення у службовій діяльності загальнолюдських цінностей, що знижує прояви порушення службової дисципліни, професійної деформації, а також, сприйняття населенням поліції як “карального” органу, а не як такого, що попереджує протиправні діяння і взаємодіє з населенням на засадах партнерства. Наголошено, що найважливішою професійною вимогою у поліцейській діяльності є повага і дотримання прав та свобод людини. Цей обов’язок передбачає безліч етичних аспектів у процесі його реалізації (повага до затриманої особи; недопущення приниження людської гідності через катування, приниження, зневагу; неупереджене ставлення до кожної людини незважаючи на віросповідання, політичну позицію, расову, майнову чи іншу ознаку тощо). Доведено, що на дотримання професійно-етичних вимог у поліцейській діяльності, перш за все, впливають ціннісні орієнтації сформовані в поліцейського у період його становлення як особистості (дитинство, юність, навчання в ЗВО). Неможливо миттєво, прийнявши присягу, набути високих морально-етичних якостей, які будуть реалізуватися у професійній сфері. Саме тому, важливим є психологічне тестування на придатність до служби в поліції. На рівні з визначенням фізичного і психічного здоров’я необхідно визначати морально-психологічну стійкість та сформованість особи. Зазначено, що професійно-етичні вимоги у поліцейській діяльності є фундаментальною складовою забезпечення принципів верховенства права, діяльності на засадах відкритості та прозорості, здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчинення правопорушень, а також, обґрунтованого і правомірного вживання заходів реагування на правопорушення. Володіння високою етичною культурою на рівні з професійними компетентностями є вимогою, яка забезпечується ще у процесі навчання майбутніх поліцейських.Item Рушійна сила правових умов гідності(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Щербай, Іванна; Shcherbai, Ivanna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityПравові умови виконання людської гідності у взаєминах є одним із важливих питань в наш час. Саме під час взаємин у людей виникає багато конфліктів, і тоді не варто забувати про свої моральні цінності, серед яких є і гідність людини. Правові умови людської гідності – це обов’язки, накази, які повинна виконувати людина. Передусім на нас покладає обов’язки Бог, а відтак – держава у вигляді законів, нормативно-правових актів. А саме правові умови людської гідності проявляються в гідному виконанні своїх службових обов’язків. Наприклад, коли суддя виносить рішення, воно повинне бути гідним та справедливим. Коли людина виконує свої службові обов’язки, вона повинна виконувати їх гідно та відповідно до закону. Також важливим елементом людської гідності у взаєминах можна вважати догмати. Адже саме завдяки їм ми більше довіряємо людям, що також важливо у взаєминах. Тому виконання онтологічно-правових догматів є вагомим у взаєминах людей, оскільки люди повинні більше довіряти один одному. Проте в наш час довіра є доволі рідкісним явищем. Здебільшого ми можемо довіряти своїм рідним, а в більшості людей ми не впевнені. Виконання обов’язків можна поділити на дві групи. До першої групи зараховуємо обіцянки, які людина дає з власної волі, серед них може бути обітниця шлюбу, обов’язок лікаря допомагати хворим тощо. До другої групи можна зарахувати обов’язки, які не залежать від волі осіб, а саме відбування військової служби тощо.Item Аргументативна практика у юридичній діяльності(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Чорнобай, Олена; Chornobay, Olena; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті досліджено проблематику аргументативної практики у юридичній діяльності. Акцент зроблено на вивченні вимог до мовців як суб’єктів судового процесу. З’ясовано фактори, які впливають на ефективність аргументування, а саме: комунікативні навички та здібності, знання, уявлення, ціннісна система мовця, емоційний та психологічний стан, соціальний статус та роль у суспільстві. Вказано на вплив цих чинників на визначення тактики та стратегії аргументування та відбору аргументів. Вивчено макроструктуру аргументативного дискурсу, базовими елементами якого є теза, аргумент та демонстрація, розглянуто сутність та функції кожного з них. З’ясовано особливості таких різновидів мовлення як монолог та діалог. Визначено специфіку та вимоги до ефективності їх застосування, умови, за яких їх варто застосовувати. Виявлено значення попередньої підготовки аргументів та монологу і діалогу окремо на результативність аргументування. З’ясовано значення логіки та емоційно-психологічних прийомів переконання суб’єктів судового процесу. Визначено необхідність їх комплексного застосування для підвищення ефективності аргументування, переваги та недоліки кожного з них. Виявлено відмінності юридичних та наукових доказів відповідно до їхніх характеристик. Вивчено специфіку застосування понять “юридична аргументація” та “правова аргументація” для охоплення усіх факторів, пов’язаних з аргументативною практикою. З’ясовано спектр питань та аргументів, які вони охоплюють. Визначено доцільність їх застосування відповідно до особливостей аргументативної практики. Виявлено вплив позитивістської та антропоцентричної парадигм на формування і розвиток аргументативної практики та умови, за яких вона може функціонувати. З’ясовано переваги та недоліки кожної з них. Досліджено значення ідей застосування логіки та загальної теорії моделювання на формування сприятливого середовища для еволюції аргументативного дискурсу в межах судочинства.Item Інтеракції ненависті як елемент інформаційної війни та насильства(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Токарська, Антоніна; Tokarska, Antonina; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityЗа лексемами агресії і нетолерантності постає воля комунікантів і “своє” розуміння моральних цінностей та принципів, як і поняття свободи спілкування та справедливості. Рівень свідомості реципієнта, мовця – неоднаковий: він регулює максималізацію або мінімалізацію добору комунікативних засобів. Максимальний рівень некоректності висловлювань у соціальних мережах подекуди сягає правопорушень адміністративного характеру – статті 173 КУпАП. Окремо зауважено про технологію впливу на масову свідомість спеціально сформованих агентів – ботоферм, які продукують у кожній обговорюваній темі агресивні реакції спротиву на певні пропозиції позитиву у суспільному житті. Основна мета такого інформаційного продукту – маніпуляції свідомістю субʼєкта, переорієнтування його на несприйняття будь-яких державницьких ідей, спроба схилити населення до недовіри до держави, зруйнувати феномен коректності у взаємодії “населення – влада”, посіяти незадоволеність, розвинути невпевненість. Руйнівна конфліктність і відверте протиборство особливо агресивно вербально реалізовується у воєнному конфлікті – війну РФ в Україні, а також у піднятих проблемах історичної проблематики – приналежність Україні територій (Крим, Донбас), її культурно-історичних артефактів, мови та її національних особливостей тисячолітнього походження. Актуалізується “імператив толерантності” в теоретичній сфері, виховній та просвітницькій. Важлива нормалізація розгляду справ, які стосуються образ.Item Кореляційні обґрунтування церковного і канонічного права(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Сливка, Степан; Slyvka, Stepan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУкраїнська Церква (особливо давня сільська) є надійним джерелом природнонадприродної канонічності, істини, справедливості та особливого національного світобачення. Церква століттями здійснювала духовне об’єднання роду українського, нашої доленосної нації, оскільки глибоко поглинула природні закони, увібрала у себе їхню мудрість, сприяла регулюванню дій Всесвіту. Церква є духовною безпекою держави. Адже у природних законах відсутні суперечності, протиріччя, неузгодженості, розриви тощо, і побудоване канонічне право на цих нормах для Церкви є гармонійним догматом для тіла, душі і духу. Будь-яке право, крім надприродного (воно надчуттєве, абстрактне, не перевірене досвідом), обов’язково є витвором людини: апостолів, святих отців, єпископів, ченців. Різні догматичні версії, конотації церковного права підтверджують різносторонні підходи до формування відповідної дефініції. Кожна авторська дефініція є своєрідним щаблем духовної драбини, приставленої Богом, котрою ми будемо намагатися сходити до небес. Церковне право допомагає підніматися по щаблях, як зростати у вірі, але від спокус не захищає. Цю захисну функцію здійснює канонічне право, яке є методологічним для церковного права. Тобто, канонічне право вказує духовний, трансцедентний напрям розвитку церковного права.Item Цінності прав і свобод людини у реалізації людської гідності(Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Щербай, Іванна; Shcherbai, Ivanna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityСвобода людини розвивається протягом багатьох століть, тому доволі багатозначна та не стоїть на місці, а досі є актуальною темою для багатьох науковців. Існує багато різних поділів та визначень свободи, і кожне з них певною мірою цікаве та доречне. Але свобода ‒ це цінність людини, яка надана їй Богом і завдяки якій людина може діяти з власної волі, не піддаючись обставинам. Цінність прав та свобод нині є дуже актуальною темою, оскільки більшість наших прав і свобод обмежені через певні матеріальні та духовні цінності. Адже, працюючи на роботі чи перебуваючи в будь-якій структурі, ми часто не можемо робити так, як вважаємо за потрібне, над нами завжди є люди, які контролюють наші вчинки та поведінку у тих чи інших життєвих ситуаціях. Свою свободу ми не завжди в повному обсязі можемо використовувати через певні духовні та моральні переконання. Природний стан, у якому жили люди, є доволі цікавим прикладом для теперішнього суспільства. Адже колись люди мали необмежену свободу і були рівними між собою. Не було ні бідних, ні багатих, усі мали однакові можливості, а нинішні люди забули про свій початок. Хоч колись люди і не мали законів, правил, які обмежували їхню свободу, проте вміли виражати свободу від душі, теперішньому суспільству є чого повчитись і до чого прагнути. Варто наголосити, що свобода у належному розумінні не асоціюється з безкарністю та вседозволеністю, а навпаки, встановлює певні законні межі, відповідно до яких повинен діяти індивід. Тільки тоді, коли люди зможуть зрозуміти істинний сенс свободи, підвищаться їхня правова культура та правове розуміння. Для цього в державних службах можна створити певні юридичні консультації, щоб люди ставали правосвідомішими.