Вісники та науково-технічні збірники, журнали

Permanent URI for this communityhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/12

Browse

Search Results

Now showing 1 - 10 of 31
  • Thumbnail Image
    Item
    Роль релігійних організацій у забезпеченні права на безпечне для життя здоров’я довкілля
    (Видавництво Львівської політехніки, 2022-01-01) Чорнописька, Вікторія; Малиш, Марта; Chornopyska, Victoriya; Malysh, Marta; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті обґрунтовано роль релігійних організацій у забезпеченні права на безпечне для життя і здоров’я довкілля, здійснено аналіз їхньої діяльності та визначено способи правового регулювання їх участі в екологічній політиці держави. Завданням релігійних організацій у галузі збереження довкілля, насамперед є мотивація свої адептів відповідально ставитися до навколишнього середовища, виховувати у них екологічну свідомість, яка є складовою високої моральності. Тобто через релігійну свідомість розвивати в людині важливий мотиваційний елемент збереження навколишнього середовища як Божого Створіння. Доведено, що релігійні організації є відкритими для співпраці з органами державної влади, інститутами громадянського та соціумом у напрямі захисту довкілля та вирішення екологічних проблем. У багатьох аспектах вони перебувають лише на стадії вивчення позитивного досвіду співпраці релігійних організацій та світських інституцій Західної Європи у справі збереження довкілля та налагодження екологічного менеджменту церков, але не зменшує їх важливої ролі у забезпеченні права на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Cьогодні негативний вплив людства на довкілля досяг критичного рівня, а тому всі релігійні організації та державні інституції повинні невідкладно об’єднати свої сили і направити їх на вирішення екологічної кризи, що загрожує стати глобальною катастрофою.
  • Thumbnail Image
    Item
    Правове регулювання забезпечення екологічної безпеки при надзвичайних ситуаціях
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Сірант, Мирослава; Sirant, Myroslava; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті на основі комплексного системного підходу здійснено аналіз, у контексті чинного законодавства, основних науково-теоретичних підходів до основних засад правового регулювання забезпечення екологічної безпеки при надзвичайних ситуаціях. Зазначено, що досягнення стратегічних цілей екологічної безпеки та раціонального природокористування здійснюється шляхом формування та реалізації довгострокової продуманої державної політики у сфері екології, формування ефективно діючої системи природоохоронних органів, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, підвищення рівня екологічної освіти та культури громадян. Домінуюче значення у процесі реформування правового регулювання забезпечення екологічної безпеки при надзвичайних ситуаціях структур має політична цілеспрямованість, а не потреба у змінах. Незважаючи на прийняття низки законів і програм з реагування та запобігання природно-техногенним надзвичайним ситуаціям при реалізації нових підходів до організації та виконання заходів екологічної безпеки, за надзвичайних ситуацій гостро стоїть питання нормативно-правового регулювання виконання органами влади всіх рівнів організаційних і спеціальних дій, успішне подолання труднощів, таких як недолік фінансування і організаційно-штатні заходи, які іноді закінчуються скороченнями співробітників підрозділів цивільного захисту, котрі безпосередньо виконують зазначені завдання. Не було здійснено дієвих заходів щодо зміни змісту правового регулювання, переведення на принципово нові засади функціонування. Усе зводиться, в основному, до організаційної перебудови відповідних управлінських структур і вдосконалення механізмів, що забезпечують адміністративний взаємозв’язок і підпорядкованість
  • Thumbnail Image
    Item
    Наукові підходи до розуміння медичного права як окремої нової галузі
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Білик, Павло; Bilyk, Pavlo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Проаналізовано наукові погляди на галузеву самостійність медичного права та зроблено авторські висновки. Вважаємо, що правовідносини, які входять до предмета медичного права, доцільно виокремити у дві групи. Перша група представлена тими відносинами, що виникають під час здійснення медичної діяльності задля надання медичної допомоги, тобто це відносини між лікарем і пацієнтом під час здійснення першим діагностичних, лікувальних й профілактичних заходів. На наше переконання, вони є основою відносин у сфері медицини. До другої групи відносин належать відносини, пов’язані із наданням медичної допомоги, зокрема, у сфері внутрішньої організації надання медичних послуг, обов’язкового медичного страхування, зі здійснення контролю та нагляду у сфері охорони здоров’я, ліцензування та акредитації медичних організацій тощо. Пропонуємо такі відносини назвати організаційно-правовими у сфері медицини, позаяк вони є основою виникнення відносин під час реалізації медичної діяльності щодо надання медичної допомоги та забезпечують її якісне надання. Доведено, що медичне право є самостійною комплексною галуззю права, що сформувалася на межі профілюючих галузей права (якими, на нашу думку, є цивільне, адміністративне право, право соціального забезпечення), предметом якої є суспільні відносини, які постають у процесі реалізації медичної діяльності щодо надання медичної допомоги, та організаційно-правові відносини у сфері медицини. В основу їх правового регулювання покладено комбінований (імперативно-диспозитивний метод). Отже, усвідомлення самостійної галузевої належності медичного права сприятиме його подальшому розвитку, вдосконаленню правового регулювання окремих галузевих інститутів, запровадженню нових механізмів охорони та захисту прав та інтересів суб’єктів у сфері охорони здоров’я.
  • Thumbnail Image
    Item
    Принципи правового регулювання сімейних відносин: загальнотеоретичний аспект
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Маркович, Христина; Рудак, Олена; Markovych, Khrystyna; Rudak, Olena; Національний університету “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Основну увагу приділено аналізу окремих принципів правового регулювання сімейних відносин та проблемам їхнього застосування. Розглянуто принципи сімейного права як найузагальненішу правову категорію у вітчизняному сімейному праві. З’ясовано, що принципи права виступають основою будь-якої галузі права та правової системи загалом. Принципи регулювання сімейних відносин є основними засадами, які забезпечують оптимальне функціонування та розвиток інституту сім’ї. Підкреслено значущість принципів сімейного права в тлумаченні суперечливих законодавчих норм. Відзначено, що принципи сімейного права відображають сутність сімейних правовідносин, соціальне призначення норм права та сприяють забезпеченню одностайності судової практики. Принципи сімейного права характеризуються універсальністю, загальнообов’язковістю та слугують основою для вдосконалення сімейного законодавства. Досліджено рівень реалізації цих принципів у правозастосовній практиці та в процесі здійснення особами сімейних прав і обов’язків. Обґрунтовано роль та значення принципів у сімейно-правовій сфері. Розглянуто систему принципів сімейного права та наукові підходи щодо їх класифікації. Визначено основні засади, на яких ґрунтується нормативно-правове регулювання сімейних відносин в Україні. Проаналізовано державну політику щодо розвитку інституту сім’ї, яка активно провадиться в Україні. Згідно з Концепцією державної сімейної політики держава зобов’язана забезпечувати необхідні умови для належного розвитку сім’ї як первинного осередку суспільства. Відзначено, що принципи сімейного права мають нормативне вираження, визначають правову політику держави в забезпеченні охорони і захисту сім’ї, материнства, батьківства, дитинства та відображають соціально-економічну спрямованість суспільства. Показано, що принципи не лише впливають на формування правової свідомості учасників сімейних відносин, а й визначають напрями вдосконалення сімейного законодавства. Доведено, що ретельне закріплення принципів сімейного права у писаному праві сприяє їх практичному застосуванню
  • Thumbnail Image
    Item
    Психологічно-правові особливості життєдіяльності особи в період пандемії COVID-19
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-06-01) Романова, Альона; Romanova, Alona; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    З’ясовано, що за умов пандемії коронавірусу необхідно дотримуватися принципу поваги до безпеки, гідності та прав людини. Беручи на себе зобов’язання допомагати людям у ситуаціях, коли вони постраждали через стресову подію, важливо діяти з повагою до безпеки, гідності та прав тих, кому ми допомагаємо. Сьогодні в межах антропологічної інтерпретації проблем суспільно-правової дійсності формується принципово новий підхід до правового регулювання життєдіяльності особи в умовах коронавірусної пандемії. Доведено, що в умовах коронавірусної пандемії надзвичайно актуальна проблема забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Навіть у найрозвиненіших і найдемократичніших державах виникла потреба певного обмеження прав людини з метою збереження життя і здоров’я цієї людини і людства загалом. Вдалим підходом до вирішення проблеми було також прийняття низки рішень щодо обмеження роботи контрольно-пропускних пунктів та запровадження нових підходів та санкцій щодо притягнення осіб до відповідальності за порушення карантинних заходів. Наголошено, що Україна повністю підтримує ВООЗ у її зусиллях забезпечити належне тестування та схвалення вакцин, а також виступає за рівномірний розподіл вакцин на засадах глобальної солідарності. Угода про співпрацю між Україною та ВООЗ закладає міцну основу та містить чітку дорожню карту для нашого розширеного співробітництва. Обґрунтовано, що допомога може надаватися на початку, під час пандемії коронавірусної інфекції та після самоізоляції. Психологічна реабілітація є різновидом психологічної допомоги в тій частині, в якій вона спрямовується на відновлення втрачених (порушених) психологічних можливостей і здоров’я. У період пандемії COVID-19 в Україні запрацювали чатботи для координації госпіталізації та відкритий дашборд вільних місць, електронні скерування на ПЛР-тестування та інші сервіси для протидії поширенню коронавірусу. Саме ці заходи додавали людям впевненості, що їхні права і свободи не порушуються, що держава робить усе можливе, щоб її громадяни відчували захищеність, і що ситуація в країні під контролем Уряду і органів влади.
  • Thumbnail Image
    Item
    Правові аспекти реформування системи МВС України: сучасні виклики та шляхи вирішення
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Гарасимів, Тарас; Harasymiv, Taras; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті визначено й проаналізовано правові проблеми організаційної та функціональної структури МВС України у контексті національного реформування. Широкомасштабні реформи в Україні було розпочато саме з МВС, зокрема з ухвалення 22 жовтня 2014 р. Конвенції першочергових заходів реформування системи МВС та Стратегії розвитку органів внутрішніх справ України. Стратегія розвитку органів внутрішніх справ України та Концепція першочергових заходів реформування системи МВС заслуговують на позитивну оцінку, втім, їм притаманні істотні недоліки, що містять загрозу зриву не тільки термінів виконання, але й досягнення задекларованих цілей, що актуалізує потребу у дослідженні діяльності органів внутрішніх справ на сучасному етапі. Нині до системи органів МВС входять: 1) Національна поліція України; 2) Державна прикордонна служба України; 3) Державна служба України з надзвичайних ситуацій; 4) Національна гвардія України; 5) Державна міграційна служба України; 6) Головний сервісний центр МВС України. Визначальні виклики, які сьогодні постали перед органами МВС, безпосередньо пов’язані із компетентністю щодо забезпечення безпеки громадян та суспільства, спосібністю протистояти злочинності, забезпечувати якісні та прозорі сервіси для соціуму. Звідси, актуальним залишається питання удосконалення управлінської діяльності в системі МВС. Функціонування системи МВС в умовах динамічних змін та невизначеного середовища вимагає пошуку нових оптимальних підходів до управлінської діяльності, орієнтованих на швидку адаптацію до нових реалій.
  • Thumbnail Image
    Item
    Юридична техніка підзаконної правотворчості
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-01-10) Шутак, Ілля; Shutak, Ilya; Університет Короля Данила; King Danylo University
    Метою дослідження є розкрити особливості юридичної техніки підзаконної правотворчості. Використані, перш за все, принципи і прийоми формально-логічної методології. Широке застосування отримали елементи структурно-функціонального підходу. Так, виявлення міжгалузевих зв’язків у підзаконній правотворчості побудоване на функціональній природі права в цілому і регулятивних засобах підзаконних нормативноправових актів зокрема. Крім того, в роботі отримали застосування діалектичний, системно-структурний і функціональний методи, метод інтерпретації (в застосуванні до підзаконних нормативно-правових актів). Наукова новизна полягає в теоретичному осмисленні та окресленні юридичної техніки підзаконної правотворчості, передумов для встановлення оптимального співвідношення закону з підзаконними нормативноправовими актами шляхом конкретизації. Обґрунтовується узгодження дій з боку правотворчих органів, що приймають підзаконні нормативно-правові акти та з боку парламенту, який має враховувати потреби розвитку і конкретизації положень закону в майбутньому. Результати. В результаті дослідження аргументовано, що якість підзаконних актів залежить від якості законів. Підзаконний акт, прийнятий на виконання неякісного закону, понижує ефективність права. Підзаконний акт, який виданий всупереч закону, навіть якщо це спрямовано на виправлення в ньому помилок і неточностей, є незаконним, отже неефективним. У змісті підзаконних нормативно-правових актів враховуються конкретні умови регулювання певних суспільних відносин, які розкриваються завдяки використанню різних форм розвитку й конкретизації положень закону. Передбачається відсутність будь-яких розбіжностей і суперечностей із нормами законів, оскільки тільки позбавлена суперечностей система нормативно-правових актів може бути ефективним регулятором суспільних відносин. Результати дослідження можна використати у правотворчій діяльності з метою вдосконалення підвищення якості та ефективності підзаконної правотворчості, а також для формування та видання комплексного законодавчого акта, спрямованого на чітке регулювання правотворчої діяльності всіх суб’єктів правотворчості.
  • Thumbnail Image
    Item
    Особливості правової політики у сфері інновацій та інтелектуальної власності
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Малець, Марта; Malets, Martha; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті досліджується правова політика у сфері інновацій та інтелектуальної власності. Обґрунтовано необхідність інноваційного розвитку України як одного з головних чинників соціально-економічного розвитку. Проаналізовано підходи до визначення сутності категорії «інноваційна діяльність» та визначено проблеми правового регулювання інноваційної діяльності у контексті з інтелектуальною діяльністю за забезпечення інноваційного розвитку держави та її регіонів. Уточнено сутність правової політики щодо активізації та розвитку інноваційної складової національної економіки. Проаналізовано зміст основних нормативних документів щодо здійснення інноваційної діяльності на предмет наявності правових мотиваційних інструментів активізації. Систематизовано основні мотиваційні інструменти, що можуть бути використаними для підвищення ефективності чинного законодавства. Підкреслюється, що підвищення правової культури щодо прав інтелектуальної власності, захисту прав інтелектуальної власності може забезпечуватися саме у процесі інноваційної діяльності. Окреслено напрями правової політики, направленої на активізацію інноваційного розвитку через розвиток охорони та захисту інтелектуальної власності як складової інноваційної діяльності. Наголошено, що інноваційна політика виступає складовою соціально-економічної та правової політики, спрямована на стимулювання інтелектуальної діяльності, створює передумови для ефективного розвитку інноваційної системи держави. Право є інструментом регулювання суспільних, зокрема економічних відносин. Ефективність права в регулюванні економічних відносин залежить і від того, наскільки повно воно відображає економічні потреби суспільства. Вказано на те, що правова політика у сфері інновацій покликана поєднувати публічно-правові та приватноправові інтереси може бути виражена в таких формах: правотворча політика; політика реалізації права; політика інтерпретації права; політика правової освіти; правоохоронна та правозахисна політика. Натомість, правотворча політика у сфері інновацій – це науково обґрунтована, послідовна та системна діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства щодо створення необхідних правових умов для ефективної інноваційної діяльності шляхом розробки і прийняття нормативної бази у галузі інноваційного розвитку. Водночас, політика реалізації права у сфері інновацій становить науково-обґрунтовану, послідовну та системну діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, недержавних структур зі створення правової інфраструктури з метою реалізації інтелектуальних прав.
  • Thumbnail Image
    Item
    Правове регулювання соціального забезпечення суддів в умовах євроінтеграції україни: тенденції подальшого розвитку
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Гук, Назар; Huk, Nazar; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Відзначено, що сьогодні для сфери соціального забезпечення суддів в Україні є характерними наступні напрямки: 1) адаптація європейських стандартів та досвіду зарубіжних держав у нормах законодавства про судоустрій і статус суддів України; 2) збільшення заробітної плати суддів за рахунок урізання соціальних гарантій; 3) зменшення змісту та обсягу соціального забезпечення суддівського корпусу; 4) переходу держави від переважання натурального соціального забезпечення (за рахунок, у першу чергу, пільг та гарантій) до грошового забезпечення. Як засвідчило наше дослідження питань проблем та тенденцій подальшого розвитку правового регулювання соціального забезпечення суддів в умовах євроінтеграції України, законодавство про судоустрій та статус суддів все ще перебуває на невисокому рівні для вирішення поточних проблем, а рівень наукової уваги до цих питань є невисоким. Проблеми правового регулювання соціального забезпечення суддів, передусім, пов’язані із тими тенденціями, які існують на сьогодні, а саме із зменшенням обсягів соціального забезпечення та зосередженні на високому рівні оплати праці. Тому, переважна більшість проблем пов’язана саме із тим, що ці процеси сприймають на науковому рівні неоднозначно. Існує чимало напрямків соціального забезпечення суддів, відсутність державних гарантій щодо яких може вважатись обмеженням їхніх прав. Водночас, законодавцем допущено декілька неточностей у регламентації наявних на сьогодні форм. Саме сукупність цих спірних питань і становить в результаті обсяг проблем правового регулювання соціального забезпечення суддів.
  • Thumbnail Image
    Item
    Нормативно-правове та організаційне забезпечення комплектування персоналу в Державній кримінально-виконавчій службі України
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-02-24) Хомишин, Ірина; Khomyshyn, Iryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Досліджено нормативно-правове та організаційне забезпечення комплектування персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України. Проаналізовано нормативно-правове забезпечення процесу комплектування персоналу установ і органів Державної кримінально-виконавчої служби України. Розглянуто поетапно процеси комплектування персоналу у контексті внутрішніх організаційних управлінських відносин щодо кадрового забезпечення діяльності кримінально-виконавчої служби, які містять організаційно-правові засади регулювання добору, розстановки, закріплення та використання кадрів; їх навчання та виховання. Сформульовано основні напрями та вимоги щодо вдосконалення комплектування персоналу у Державній кримінальновиконавчій службі.