Юридичні науки. – 2021. – № 3 (31)

Permanent URI for this collectionhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/57631

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”

У збірнику наукових праць серії “Юридичні науки” викладено результати наукових досліджень актуальних проблем з різних напрямів юридичної науки, розроблено наукові концепції щодо вдосконалення вітчизняного та зарубіжного законодавства. До нього увійшли аналітичні статті та фахові коментарі вчених Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, вітчизняних і зарубіжних науковців, експертні оцінки та рецензії провідних фахівців у галузі права. На авторів опублікованих матеріалів покладено повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, відповідної галузевої термінології, власних імен та інших відомостей.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”; голова Редакційно-видавничої ради Н. І. Чухрай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2021. – № 3 (31) – 284 с. : іл.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки

Зміст


1
8
14
31
40
47
56
61
70
79
86
90
96
101
110
116
124
128
137
144
151
160
167
180
186
195
203
213
220
229
239
246
252
260
270
279

Content


1
8
14
31
40
47
56
61
70
79
86
90
96
101
110
116
124
128
137
144
151
160
167
180
186
195
203
213
220
229
239
246
252
260
270
279

Browse

Search Results

Now showing 1 - 10 of 36
  • Thumbnail Image
    Item
    Принцип верховенства права в діяльності органів судової влади
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Кельман, Михайло; Кельман, Ростислав; Kelman, Mykhaylo; Kelman, Rostyslav; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Досліджено принцип верховенства права в сучасній державі. Увагу зосереджено на обсягу верховенства права, який охоплює: законність, що передбачає прозорий, підзвітний і демократичний процес введення у дію приписів права; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя; дотримання прав людини; заборону дискримінації; рівність перед законом. У концептуальному аспекті верховенство права полягає в обмеженні свавілля публічної влади щодо суспільства та окремої особи. Різні шляхи становлення системи верховенства права (суд через застосування прав людини безпосередньо формує систему конституції – англійська традиція; її створює народ через забезпечення установчої влади – європейська континентальна традиція) не мають принципового значення. Із практичної позиції верховенство права визначає місце судів у системі публічної влади, яке має засвідчувати не лише реальний розподіл влади, а й спроможність судової влади обмежувати дискреційні повноваження законодавчої та виконавчої влади і в такий спосіб гарантувати захист від свавілля. Це можливо лише за умови незалежності суду (і процедур правосуддя) від інших гілок влади. Такий підхід до взаємозв’язку поділу влади (традиційно – елемента концепції правоої держави) зближує концепції верховенства права і матеріальної правової держави.
  • Thumbnail Image
    Item
    Видатний філософсько-правовий твір (до 200 річчя публікації «філософії права» Гегеля)
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Коваль, Ігор; Коваль, Марія; Юрійчук, Олена; Koval, Ihor; Koval, Mariya; Yuriichuk, Olena; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Проаналізовано роль і місце в історії філософсько-правової думки написаного 200 років тому видатного твору – “Філософії права” німецького мислителя Г. В. Ф. Гегеля. Цю книгу вважають однією із найглибших і актуальних праць філософа, у якій Г. В. Ф. Гегель, творчо базуючись на розроблених ним діалектико-філософському методі та методології, досліджує складні процеси в соціально-політичному, правовому, економічному, морально-психологічному і релігійному житті громадянського суспільства і держави. “Філософія права” Г. В. Ф. Гегеля – це складна, комплексна, надзвичайно насичена численними ідеями і фактами праця, яка охоплює складну діалектику розвитку і функціонування суспільства і держави. Центральне місце в ній німецький філософ відводить політичній системі, особливо державі, а також громадянському суспільству, діалектиці взаємовідносин усіх соціальних структур у політико-правовій системі суспільства, ролі та місцю держави в захисті прав і свобод громадян. Увесь твір пронизаний думкою, що сутність і цінність права повинні бути тісно пов’язаними зі свободою. Істотне місце в роботі займає проблема взаємозв’язку і взаємовідносин держави і особистості, ролі сім’ї та релігії у формуванні правової свідомості й відповідальності всіх членів громадського суспільства, їх готовності добросовісно виконувати свої обов’язки і приписи права, зі зброєю в руках захищати безпеку і суверенітет своєї держави. Філософ зробив висновок, що прогресивний розвиток держави, прав і свобод громадян можливий тільки за умови суворого дотримання законності, справедливості та морально-християнських настанов. І у наш час ці та інші ідеї, які сформулював німецький мислитель, надзвичайно актуальні для України, яка у важких соціально-економічних, політичних, моральнопсихологічних умовах змушена вести боротьбу за свою незалежність і суверенітет. “Філософія права” – це твір, який ввійшов у золоту скарбницю світової філософськоправової думки.
  • Thumbnail Image
    Item
    Сучасні теоретико-правові підходи до розуміння «прав людини»
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Дідух, Христина; Didukh, Khrystyna; Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Ґжицького; Stepan Gzhytskyi Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies
    Визначено два основні підходи щодо з’ясування сутності дефініції прав, а саме: права людини окреслюються і як поняття, і як певна система принципів, що забезпечують, гарантують умови можливості людського буття, норм й традицій, і як мірило свободи та визначальна компонента правового статусу особи; права людини тлумачаться і як основи конституційного ладу, і як базис громадянського суспільства та основа сучасної цивілізації. Враховуючи такі підходи, визначено, що права людини тісно пов’язані зі свободою індивіда та є його основою, це поняття, яке відображає цінність і гідність людини й водночас її вимоги мати певні можливості (суб’єктивні права), що дають змогу зробити життя цієї людини справді гідним. Також права людини визначають вертикальні відносини між людиною та державою і є знаряддям обмеження влади. Визначення цих прав у правовому акті забезпечує значно надійніші гарантії їх реалізації. Висновується, що права людини – це загальна та рівна для усіх норма (міра) можливої поведінки (свободи), доконечна для задоволення основних, необхідних потреб існування, розвитку та самореалізації індивідуума, яка у конкретно-історичних умовах відображається у взаємному визнанні свободи суб’єктами правової комунікації (з іншими особами, державою та суспільством) і не залежить від її офіційного декларування державою (права людини визначаються міжнародними актами), хоча, звісно, потребує державного визнання та гарантування. Враховуючи різні особливості, якими охоплено всі категорії прав, зокрема екологічні, соціально-економічні, запропоноване розуміння поняття прав людини, звісно, не є універсальним, втім, на нашу думку, воно розкриває смисли та призначення прав людини.
  • Thumbnail Image
    Item
    Демократія та верховенство права: сучасна методологія управлінсько-владної діяльності
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Жаровська, Ірина; Zharovskaya, Irina; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Загалом демократію необхідно розуміти як політичну форму правління у державі, що здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано за допомогою обраних представників (представницька демократія). Аналіз іноземної літератури дав змогу узагальнити ознаки демократії. Проте вказано, що вони є суто формальними. Саме якість цих інститутів відображає реальність демократії. Проаналізовано основний принцип демократії – верховенства права. За “вузького підходу” поняття верховенства права охоплює лише принципи процесуальної справедливості, за “ширшого підходу” – також істотніші специфікації елементів, що належать до верховенства права. Ключова характеристика верховенства права полягає у тому, що їй відведено важливе завдання – перевірка реального функціонування інституційного захисту прав людини. Зрештою, верховенство права репрезентує захист індивідуальних прав як головної мети у функціонуванні політичних інститутів. Юридичний підхід повинен змінюватися, забезпечуючи можливість належного управління через розширення класичного позитивістського розуміння права. Ця сучасна парадигма державного управління намагається використовувати демократичні цінності замість бюрократичних цінностей, тому що бюрократичні організації ніколи не є нейтральними. В результаті одна група виконує їхні вимоги, а інша відірвана від неї. Тому новою парадигмою державно-владного управління сучасності є реальність забезпечення рівного впливу груп та суб’єктів на владне рішення в публічно-адміністративній діяльності із встановленням демократичної процедури та відстоюванням демократичних цінностей. Серед них прозорість управління, широка участь, підзвітність, відповідальність, верховенство права, ефективність та результативність рішень.
  • Thumbnail Image
    Item
    Правові проблеми та перспективи модернізації вищої освіти в Україні
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Гарасимів, Тарас; Harasymiv, Taras; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Проаналізовано правові проблеми та визначено перспективи модернізації вищої освіти в Україні у контексті глобальних трансформацій сучасного освітнього простору. Окреслено умови, що сприятимуть ефективності функціонування вищої освіти в Україні. Вони ґрунтуються на таких трьох основних засадах: 1) нормативно-правовому забезпеченні навчально-виховного процесу модернізації вищої освіти, його відповідності кращим світовим і загальноєвропейським стандартам; 2) відповідній матеріальній та соціальній базі – як стабільному чиннику реалізації стратегічного плану ефективності якості освіти; 3) змістовому наповненні якісної вищої освіти, що враховуватиме як національні здобутки, так і сучасні світові стандарти. Виокремлено три визначальні напрями модернізації вищої освіти, а саме: 1) системне удосконалення національного освітнього простору, зокрема правової бази розвитку вищої освіти; 2) використання досвіду, накопиченого попередньою системою вищої освіти, та гармонізація її із міжнародними стандартами у цій сфері, запровадження кращих практик країн світу; 3) вироблення ефективної освітньої системи закладів вищої освіти, що відповідає сучасним глобалізаційним викликам і запитам соціуму. Висновується, що вища освіта у нових соціально-економічних умовах набуває високого статусу, позаяк саме вона сприяє переходу до інформаційного суспільства, визначаючи пріоритети розвитку сучасної європейської правової держави, в якій основним стратегічним резервом є високоосвічена молодь.
  • Thumbnail Image
    Item
    Зарубіжний досвід звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Томашівський, Петро; Кушпіт, Володимир; Tomashivskyi, Petro; Kushpit, Volodymyr; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Сьогодні злочинність серед неповнолітніх є дуже актуальною проблемою для багатьох країн світу та зокрема досить великою проблемою для українського суспільства на території нашої держави. Міжнародне співтовариство вкрай стурбоване цим питанням та здійснює численні заходи і затверджує нові правові акти задля вирішення проблеми. Тому Україні, як державі, яка іде шляхом інтеграції у сучасне європейське суспільство та міжнародну спільноту, є вкрай необхідним переймати досвід у більш розвинених та гуманних сусідів. Так, метою кожної цивілізованої європейської країни є створення найбільш ефективних законодавчих актів, котрі б запобігали злочинності повнолітніх та створювали нові умови для перевиховання неповнолітніх, які вже вчинили правопорушення. Уцій статті проаналізовані спільні риси та особливості правового регулювання примусових заходів виховного характеру таких держав: Німеччини, Нідерландів, Швейцарії, Литви, Великобританії та інших. Величезна кількість країн світу у положеннях свого кримінального законодавства передбачають індивідуалізацію та диференціацію кримінальної відповідальності неповнолітніх, залежно від віку, конкретної особистості правопорушника та ступеня тяжкості самого злочину,який було вчинено підлітком. Для того щоб максимально захистити ще несформовану особистість неповнолітнього правопорушника від кримінального впливу з боку осіб, які відбувають покарання у в’язницях, до таких підлітків застосовуются альтернативні методи покарання, тобто застосовуються примусові заходи виховного характеру.
  • Thumbnail Image
    Item
    Співвідношення понять «тактична мета» і «тактичне завдання» у теорії оперативно-розшукової діяльності
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Павленко, Сергій; Pavlenko, Sergey; Національна академія внутрішніх справ; National Academy of Internal Affairs
    У статті за результатами узагальнення наукових позицій за тематикою дослідження зроблено висновок, що такі категорії, як “тактична мета” і “тактичне завдання” – взаємопов’язані, але не тотожні поняття. Сформулювано власне визначення поняття “тактична мета” в теорії оперативно-розшукової діяльності – це кінцевий очікуваний (бажаний) результат, досягненню якого передує чітке визначення (конкретизація) оперативно-тактичних завдань, і їх виконання у спосіб, що забезпечить успішну реалізацію оперативно-тактичного рішення (зміна конкретної оперативно-тактичної ситуації у сприятливий бік). Зазначається, що поняття “тактична мета” за змістом є ширше, ніж поняття “тактичне завдання”, і може включати декілька “тактичних завдань” у теорії оперативно-розшукової діяльності. Запропоновано класифікацію основних ознак, притаманних оперативно-тактичним завданням, що відрізняються від стратегічних завдань у теорії оперативно-розшукової діяльності, зокрема: за часовою ознакою; за масштабністю; за спрямованністю; за способом вирішення.
  • Thumbnail Image
    Item
    Маргінальна поведінка як вид правомірної поведінки
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Йосипів, Алла; Гумін, Олексій; Yosypiv, Alla; Humin, Oleksiy; Львівський державний університет внутрішніх справ; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv State University of Internal Affairs; Lviv Polytechnic National University
    У статті проаналізовано питання правової (правомірної) та протиправної (злочинної) поведінки загалом та маргінальної зокрема. Доводиться, що аналіз лише однієї сторони правової поведінки (злочинної) не давав змоги повною мірою розглянути всі її сторони, а також визначити основні шляхи боротьби із правопорушеннями. Спочатку правомірна поведінка була лише антиподом протиправних учинків і не могла розкрити всю свою значущість для життя суспільства. Тільки у 1980-х роках питання правомірної поведінки стало досліджуватися більш глибоко. У цей час були визначені поняття, значення і види правомірної поведінки. Поведінку можна визначити як дію або бездіяльність, зумовлену ціннісною ієрархією особи і спрямовану на задоволення її конкретних потреб. Вчинки можна поділити на ті, що відповідають правилам, і ті, які їм не відповідають. Якщо норма виступає як право, то вчинки будуть правомірними і протиправними. Відповідно, можна говорити про правомірну і протиправну поведінку. Маргінальна поведінка характеризується схильністю до протиправної поведінки. Поведінка особи перебуває на межі між правомірною поведінкою та правопорушенням. Доведено, що злочинна поведінка маргінального середовища має у своїй основі такі обставини: зміна соціокультурного середовища не минає безслідно для внутрішнього світу особи. Цінності, норми та традиції, які підтримуються людиною під час зміни її соціального статусу, виявляються непотрібними, з’являється необхідність, як правило, вимушена, засвоєння нових норм і правил поведінки. Почуття відкинутості, ізольованості й непотрібності суспільству, випробовувані маргіналом, спричиняють відмову від дотримання норм суспільства й порушення норм права у зв’язку з необхідністю задоволення основних потреб. Деградація особи, основана на розвитку антигромадських установок, формує готовність маргінала до злочинної поведінки.
  • Thumbnail Image
    Item
    Поняття та зміст природніх меж позитивного права
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Баран, Анастасія; Baran, Anastasiia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Досліджено поняття та зміст природних меж позитивного права. Наголошено, що суспільство користується природними нормами, які створені еволюційно. Держава в нормотворенні може врахувати їх або ні, хоча вони є атрибутами позитивного права, визначають верхні та нижні межі буття і дії. Неврахування суспільно-правових норм у законотворенні призводить до руйнації природних меж позитивного права, нівелювання ціннісних властивостей права, яке формує держава. Найефективніші межі встановлює ментальне право як найбільший детермінант природного права, випробуване віковою життєдіяльністю суспільства. Крім відомих ментальних (природних) атрибутів до позитивного права зараховують стабільність права та ступінь вмісту природних норм у позитивному праві. Утверджений менталітет у праві частково зазнає змін. Наявний принцип своєчасності вказує на зміну застарілих норм і недопущення передування можливих нових норм. Для цього враховують історичні надбання нації. Проблемою для встановлення меж буття і дії національного права є європейське право, яке може суперечити національному звичаєвому праву. У такому разі держава повинна “прислухатися” до правових норм власного громадянського суспільства. У позитивному праві панує змінність меж, яка інколи буває незаперечною і навіть суперечить усталеному в державі позитивному праву. Ці зміни об’єктивні та суб’єктивні. Причини об’єктивних змін не залежать від волі людини, зокрема законодавця, а формуються із реальних потреб суспільства: природні чи техногенні впливи, війни, революції, катастрофи тощо. До причин суб’єктивних змін належить воля керівних осіб, котрі не враховують думки членів суспільства, реальних обставин та інші фактори.
  • Thumbnail Image
    Item
    Криміналістична характеристика сексуального насильства вчиненого групою осіб щодо неповнолітнього
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-08-10) Гумін, Олексій; Петрик, Вікторія; Humin, Oleksiy; Petryk, Viktoria; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Процес успішного розслідування кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості залежить безпосередньо від того, наскільки правильно та чітко була встановлена криміналістична характеристика кримінального правопорушення. У тих випадках, коли кримінальне правопорушення вчинене групою осіб, а ще й щодо неповнолітньої особи, при розслідуванні у слідчих виникає багато труднощів. Тому важливо надати правильну характеристику цьому кримінальному правопорушенню та відшукати відповіді на деякі запитання. Стаття присвячена криміналістичній характеристиці сексуального насильства, вчиненого групою осіб щодо неповнолітньої особи, про що йдеться у ст. 153 КК України. Важливість дослідження цього питання полягає у тому, що для успішного розкриття цього кримінального правопорушення та покарання усіх винних необхідно надати правильну характеристику цьому кримінальному правопорушенню. Особлива увага приділяється таким питанням, як предмет посягання, способи вчинення кримінального правопорушення, характерним слідам, які залишаються внаслідок вчинення цього кримінального правопорушення, особі кримінального правопорушення, особі потерпілого чи потерпілої, місцю та часу вчиненню кримінального правопорушення, а також обстановці вчинення. У цій статті було розкрито питання того, які саме способи можуть бути використанні при вчиненні кримінального правопорушення: змушування дитини до мастурбації у присутності дорослого, змушування до певних імітацій з геніталіями дорослого, змушування дитини до торкань власних геніталій, примушування до оральних, вагінальних та анальних зносин, статеві зносини із родичами (інцест), футджоб (стимулювання геніталій ногами), фротеринг (тертя двох пенісів), трибадизм (застосовується між особами жіночої статі, полягає у терті вульв), імітація статевих зносин за допомогою пальця, насильницький петинг. Предметом дослідження є закономірності криміналістичної характеристики кримінального правопорушення, що пов’язане із сексуальним насильством групою осіб щодо неповнолітньої особи.