Юридичні науки. – 2020. – № 3 (27)

Permanent URI for this collectionhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/56374

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”

У збірнику наукових праць серії “Юридичні науки” викладено результати наукових досліджень актуальних проблем з різних напрямів юридичної науки, розроблено наукові концепції щодо вдосконалення вітчизняного та зарубіжного законодавства. До нього увійшли аналітичні статті та фахові коментарі вчених Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, вітчизняних і зарубіжних науковців, експертні оцінки та рецензії провідних фахівців у галузі права. На авторів опублікованих матеріалів покладено повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, відповідної галузевої термінології, власних імен та інших відомостей.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”; голова Редакційно-видавничої ради Н. І. Чухрай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2020. – Том 7, № 3 (27) – 252 с. : іл.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки

Зміст (том 7, № 3 (27))


1
7
19
25
31
38
48
56
62
66
72
78
82
87
92
98
104
111
116
125
133
139
146
153
158
166
173
181
188
194
199
207
212
224
233
244
251

Content (Vol. 7, No 3 (27))


1
7
19
25
31
38
48
56
62
66
72
78
82
87
92
98
104
111
116
125
133
139
146
153
158
166
173
181
188
194
199
207
212
224
233
244
251

Browse

Filters

202037

Settings

Search Results

Now showing 1 - 10 of 37
  • Thumbnail Image
    Item
    Роль еліти у формуванні мовного чинника, як одного із ключових основ розбудови держави
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Кельман, Михайло; Кристиняк, Мирослава; Kelman, Muhaylo; Kristinyak, Myroslava; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті розглянуто сучасні наукові погляди щодо визначення ключової ролі сучасної еліти у процесі формуванні мовного чинника як одного із найважливіших чинників у розбудові сучасної держави, та на основі цього запропоновано основні практичні засади щодо покращення процесу розвитку державної мови з врахуванням сучасної соціально-економічної ситуації, що склалася в державі. На основі цього визначено, що численні дії еліти напряму чинять вплив щодо збереження та безпеки мови. Окрім цього, визначено, що закріплення мовного статуту нової української держави, на основі зміни статусу держави, а разом з тим і її державної символіки, призвело до самоукраїнізації колишньої радянської еліти вже на теренах нової української держави. Відтак, якщо питання статуту було вже вирішене, то важливим залишилося питання збереження мови, а саме питання відмежування її від російської , адже українська мова себе позиціонувала як готове знаряддя творення нової політичної ідентичності. Ця ідентичність була виправдана самим здобуттям незалежності. Таким чином, доведено, що роль політичної еліти у формуванні мовного чинника є пріоритетною, адже саме політична еліта активно формує та реалізує закони щодо збереження та функціонування державної мови, від чого в подальшому залежить її активний розвиток або цілковитий занепад. Відносно цього визначено, що для розвитку української мови, на наш погляд, враховуючи сучасні негативні наслідки соціальноекономічної політики за минулі роки, питання збереження мови є ключовим, що потребує введення відповідних практичних дій щодо покращеного сприяння та розвитку державної мови в Україні. На основі цього запропоновано основні теоретичні засади щодо покращення сприяння процесу розвитку державної мови на макрорівні. Запропоновані теоретичні засади мають на меті сформувати інтелектуальну молоду еліту, яка буде здатна активізувати національно-патріотичні засади збереження мови та сформувати стратегії розвитку державної мови, що в подальшому посприяє активному формуванню національної самосвідомості.
  • Thumbnail Image
    Item
    Національна та інформаційна безпека (актуалізація в сучасних умовах)
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Жаровська, Ірина; Zharovskaya, Irina; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Увага зосереджена на питаннях інформаційної безпеки. Кіберзагрози в глобалізаційному суспільстві є завжди, проте в час певних світових чи державницьких проблем та труднощів їх вплив відчувається особливо гостро. Констатовано, що нині світ зустрівся з новою проблемою – новою хворобою, від якої не має лікування та попередження у вигляді вакцинації. Комплекс заходів, які вживають на державному рівні, зумовлює послаблення державного та недержавного секторів економіки та стосується всіх сфер життєдіяльності як окремої людини, так і держави та міжнародних інституцій. В той же час питання інформаційної безпеки привертається з новою силою, оскільки активізувалися кібератаки різного рівня. За нашим аналізом вони мають вибірковий характер, та спрямовані саме на ті інституції, які особливо задіяні в протидії пандемії. Від початку пандемії COVID-19 ВООЗ зафіксувала різке збільшення кількості кібератак, спрямованих на її співробітників, та афер по електронній пошті, що стосуються громадськості в цілому. У висновках зазначено, що проблема інформаційної безпеки стосується комплексу національних інтересів. Кібератаки активізувалися у час боротьби зі світовою пандемією, що зумовлена поширенням COVID-19 та стосуються як міжнародних інституцій, діяльність яких направлена на спеціалізовану боротьбу з цією кризою, так і на національні державні органи публічної влади. Ці кібератаки проводять не тільки через економічний інтерес, але й з метою поширення панічних настроїв та страху серед населення, підбурювання та інші масові девальвації. Національна державна стратегія та Стратегія кібербезпеки має мати комплексний характер та стосуватися як превентивних заходів, так і заходів відповідальності за протиправні діяння.
  • Thumbnail Image
    Item
    Правове регулювання соціального забезпечення суддів в умовах євроінтеграції україни: тенденції подальшого розвитку
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Гук, Назар; Huk, Nazar; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Відзначено, що сьогодні для сфери соціального забезпечення суддів в Україні є характерними наступні напрямки: 1) адаптація європейських стандартів та досвіду зарубіжних держав у нормах законодавства про судоустрій і статус суддів України; 2) збільшення заробітної плати суддів за рахунок урізання соціальних гарантій; 3) зменшення змісту та обсягу соціального забезпечення суддівського корпусу; 4) переходу держави від переважання натурального соціального забезпечення (за рахунок, у першу чергу, пільг та гарантій) до грошового забезпечення. Як засвідчило наше дослідження питань проблем та тенденцій подальшого розвитку правового регулювання соціального забезпечення суддів в умовах євроінтеграції України, законодавство про судоустрій та статус суддів все ще перебуває на невисокому рівні для вирішення поточних проблем, а рівень наукової уваги до цих питань є невисоким. Проблеми правового регулювання соціального забезпечення суддів, передусім, пов’язані із тими тенденціями, які існують на сьогодні, а саме із зменшенням обсягів соціального забезпечення та зосередженні на високому рівні оплати праці. Тому, переважна більшість проблем пов’язана саме із тим, що ці процеси сприймають на науковому рівні неоднозначно. Існує чимало напрямків соціального забезпечення суддів, відсутність державних гарантій щодо яких може вважатись обмеженням їхніх прав. Водночас, законодавцем допущено декілька неточностей у регламентації наявних на сьогодні форм. Саме сукупність цих спірних питань і становить в результаті обсяг проблем правового регулювання соціального забезпечення суддів.
  • Thumbnail Image
    Item
    Світоглядна основа наукового осмислення феномена права відповідно до конкретних часових меж
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Гарасимів, Тарас; Harasymiv, Taras; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті ґрунтовно та комплексно досліджено сутність, історико-правові аспекти становлення, еволюцію, зміст та основні елементи принципів права на основі опрацювання здобутків правової теорії та юридичної практики, розкрито значення права для формування правового світогляду та здійснення нормотворчої та нормозасовної практики. Відзначено, шо у правознавчій науці постійно здійснюють спроби осмислення поняття права, його сутності та природи, а також його основних характеристик – ознак та властивостей, які розкривають місію права як важливої соціальної та регулювальної сили суспільства. З’ясовано, що право є динамічним і складним явищем, зумовленим не менш складним характером суспільного розвитку. Ідея багатостороннього, багатоаспектного підходу до осмислення права – одна з визначальних тенденцій сучасної юриспруденції. Автор виокремлює три періоди у історії формування уявлень про право: 1) панування філософського розуміння формування права (XI–IX ст. до н. е. – кін. ХVІІІ ст. н. е.); 2) панування історико-соціологічного розуміння права (поч. ХІХ ст. – поч. ХХ ст.); 3) панування наукового правового розуміння права як наукознавчого явища (сер. ХХ ст. – триває донині), що має складний багатоаспектний характер та може бути вивчене за допомогою різноманітних методологічних підходів й методів наукового пізнання юридичної науки.
  • Thumbnail Image
    Item
    Правові стимули: теоретико-правові засади
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Баран, Анастасія; Baran, Anastasiia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Відповідно до загальновизнаних теоретичних уявлень про правові стимули та їх значення у праві виділені основні ознаки реалізації правових стимулів. Наголошено, що мета та об’єктивна необхідність у використанні правових стимулів полягає в тому, що у суспільства та держави існує потреба в соціально-корисній і активній поведінці суб’єктів права у різних сферах життєдіяльності. Виділені та проаналізовані загальносоціальні функції правових стимулів (мотиваційна, організаційна, прогностична, гарантуюча, комунікативна, оціночна, соціального контролю, виховна) та спеціально-юридичні функції правових стимулів (праворегулятивна, правостримуюча).
  • Thumbnail Image
    Item
    Український адвокат і правознавець Володимир Старосольський про націю та національну державу
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Терлюк, Іван; Terlyuk, Ivan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Актуальність зазначеної у заголовку проблеми криється у зростанні інтересу до “національного боку” проблеми осмислення досвіду становлення української державності, зокрема, в ідеологічному вимірі: формування української (політичної) нації, витоків та еволюції ідей української національної державності, поглядів вчених дослідників української “національної проблематики”. Мета статті – привернути увагу до проблем вивчення нації і національної держави в українській правовій думці початку ХХ ст.; без претензій на емпіричну вичерпність, розглянути погляди В. Старосольського на націю та національну державу. Методологічну основу, підготовлену на стику теорії та філософії права і політології, наукової розвідки складає діалектичний метод пізнання суспільно-політичних та правових явищ та процесів – він дає змогу розглядати їх у розвитку та взаємозв’язку. А основним засобом осягнення змісту праць В. Старосольського став герменевтичний метод – він сприяв пізнанню особливостей дослідницького підходу вченого щодо нації, з’ясуванню поглядів дослідника щодо її сутності й відношення до (національної) держави. Стверджується, що Володимир Старосольський, відомий український адвокат і громадський діяч у міжвоєнній Галичині, був, передовсім, непересічним ученим-націологом, автором оригінальної концепції побудови української державності, що базувалась на поєднанні національного й соціально-класового чинників у процесі державотворення. Підкреслюється, що як учений, В. Старосольський одним з перших серед українців спростував тезу про те, що нація є спільнотою, побудованої виключно на основі набору спільних т. зв. “об’єктивних” ознак – вони важливі, однак не визначальні у формуванні нації. Натомість, сутнісним критерієм нації вважав її політичність. Обґрунтовується теза про те, що для В. Старосольського нація – це, передовсім, психолого-політична спільнота, себто нація проявляється, насамперед, у боротьбі за власну (національну) державу. Наголошується на тому, що В. Старосольський був першим у вітчизняній науці, хто ґрунтовно опрацював питання нації як змісту національної держави.
  • Thumbnail Image
    Item
    Нормативне забезпечення права на інформацію в Україні: стан та пропозиції удосконалення
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Ярмол, Лілія; Тимань, Марта; Yarmol, Liliia; Tyman, Marta; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Стаття присвячена висвітленню одного з найважливіших конституційних прав людини – права на інформацію, реалізація якого необхідна для забезпечення основних умов життєдіяльності людини. Під час дослідження використано загальнонаукові (функціональний, аксіологічний, порівняльний, логічний тощо) та спеціально-юридичні методи (тлумачення юридичних норм, функціонально-правовий, порівняльно-правовий тощо). Відзначено, що право людини на інформацію проголошене в основних міжнародних документах з прав людини (Загальна декларація прав людини (ст. 19), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст. 19), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 10)). Щоправда, відповідно до зазначених міжнародних актів, це право виступає складовою частиною свободи вираження поглядів. В Україні на конституційному рівні проголошено право кожного “вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір” (ч. 2 ст. 34 Конституції України). Окрім того, у нас прийнято й чимало нормативно-правових актів, присвячених реалізації, охороні та захисту права на інформацію. Однак вони потребують удосконалення, доповнення й узгодження між собою, з огляду на зміни в суспільному та, державному житті, а також у зв’язку зі стрімким розвитком інформаційних відносин у світі. Відтак для покращення механізму реалізації права на інформацію в Україні запропоновано: 1) у ч. 2 ст. 34 Конституції України передбачити і такі можливості особи: шукати, одержувати, фіксувати та передавати інформацію; 2) в окремому розділі Конституції, присвяченому правам дитини, проголосити такі важливі можливості дитини: свободу формування та вираження її поглядів (складовими якої є й інформаційні права), право бути вислуханою під час прийняття будь-яких рішень, що її стосуються; удосконалення. 3) у законодавстві про освіту конкретизувати можливості дитини щодо доступу, пошуку, отримання, поширення інформації в процесі здобуття нею освіти. Підтримано пропозицію вітчизняних науковців щодо кодифікації інформаційного законодавства та прийняття Інформаційного кодексу України, який сприяв би кращому юридичному забезпеченню права на інформацію.
  • Thumbnail Image
    Item
  • Thumbnail Image
    Item
    Право людини на громадянство в об’єктиві Європейського суду з прав людини
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Софінська, Ірина; Sofinska, Iryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У сучасному глобалізованому світі громадянство – це один із найважливіших та найфундаментальніших правових інститутів, які визначають правовий статус особи, а також дихотомію взаємовідносин між особою та державою. Розмірковуючи під правовим кутом зору, вважаємо, що право кожної особи на громадянство є особистим невід’ємним, немайновим та невідчужуваним правом. У світі з давніх-давен громадянство було саме тим правовим індикатором і гуманітарним стандартом, який покликаний убезпечити політичну особливість та конституційну (національну) ідентичність кожної держави і гарантувати їй певну самобутність, збалансований та стабільний розвиток, незважаючи на перманентну геополітичну турбулентність у світовому масштабі. Однак, такі гарантії мають бути синхронізованими із поступовою інтеграцією громадян у суспільство, їхньою інклюзивністю в життєдіяльність держави, гарантуванням прав людини, поваги до їхнього приватного та сімейного життя, зменшенням проявів (прямої/непрямої) дискримінації. Це доводять проаналізовані нами рішення Європейського суду з прав людини у справах (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. The United Kingdom (1985), Riener v. Bulgaria (2006), Genovese v. Malta (2012), Wagner and J.M.W.L. v. Luxemburg (2007), Stamose v. Bulgaria” (2013), Menneson v. France (2014) і Labassee v. France (2014), Biao v. Denmark (2016), Ramadan v. Malta (2016), Paradiso and Campanelli v. Italy (2017).
  • Thumbnail Image
    Item
    Принципи взаємодії державної влади та опозиції в Україні: конституційно-правовий аспект
    (Видавництво Львівської політехніки, 2020-03-01) Ковальчук, Віталій; Пивовар, Майя; Kovalchuk, Vitaliy; Pyvovar, Mayia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті досліджено принципи взаємодії державної влади та опозиції, акцентовано увагу на змісті та сутності кожного з них. Подано авторські пропозиції щодо їх законодавчого закріплення та нормативного врегулювання механізмів їх реалізації. Зазначається, що правові та фактичні умови мирного співіснування державної влади та опозиції є мірилом для оцінки демократичної зрілості будь-якої політичної системи. Авторами статті звертається увага на те, що в умовах демократичної трансформації важливими факторами у відносинах влади та опозиції є: політична толерантність, конструктивний діалог та спільна відповідальність, які є суттєвим фактором утвердження правової держави. Звертається увага на те, що уряд та опозиція є складовими єдиного публічно-владного механізму, оскільки контроль за правлячою владою, який здійснюють опозиційні партії, за своєю природою є також процесом владарювання. Проаналізувавши досвід зарубіжних країн та особливості становлення демократичного режиму в Україні, автори статті дійшли висновку про необхідність закріпити на рівні Конституції України право на опозиційну діяльність, а на рівні законодавства передбачити конкретні принципи взаємодії влади та опозиції та нормативно врегулювати механізм їх практичної реалізації. Формальна сторона вирішення цього складного питання є лише одним з чинників його позитивного вирішення. Однак, в умовах демократичної трансформації він може стати правовою основою для позитивних змін в політичному житті держави, які: по-перше, дозволять опозиції стала реальним суб’єктом конституційно-правових відносин; по-друге, забезпечать конституційний контроль та відповідальність політичних партій та їх лідерів як в парламенті, так і за його межами за дії, які становлять загрозу суверенітету держави та правам людини; по-третє, встановлять систему цінностей, яка стане невід’ємним елементом вітчизняної конституційної традиції.