Юридичні науки. – 2021. – № 4 (32)
Permanent URI for this collection
Вісник Національного університету “Львівська політехніка”
У збірнику наукових праць серії “Юридичні науки” викладено результати наукових досліджень актуальних проблем з різних напрямів юридичної науки, розроблено наукові концепції щодо вдосконалення вітчизняного та зарубіжного законодавства. До нього увійшли аналітичні статті та фахові коментарі вчених Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, вітчизняних і зарубіжних науковців, експертні оцінки та рецензії провідних фахівців у галузі права. На авторів опублікованих матеріалів покладено повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, відповідної галузевої термінології, власних імен та інших відомостей.
Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”; голова Редакційно-видавничої ради Н. І. Чухрай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2021. – № 4 (32) – 188 с. : іл.
Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні наукиЗміст
1 | |
7 | |
15 | |
22 | |
32 | |
37 | |
43 | |
49 | |
56 | |
62 | |
68 | |
76 | |
81 | |
89 | |
96 | |
102 | |
108 | |
114 | |
121 | |
131 | |
138 | |
145 | |
153 | |
159 | |
167 | |
175 | |
183 |
Content
1 | |
7 | |
15 | |
22 | |
32 | |
37 | |
43 | |
49 | |
56 | |
62 | |
68 | |
76 | |
81 | |
89 | |
96 | |
102 | |
108 | |
114 | |
121 | |
131 | |
138 | |
145 | |
153 | |
159 | |
167 | |
175 | |
183 |
Browse
Recent Submissions
Item Правове регулювання забезпечення екологічної безпеки при надзвичайних ситуаціях(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Сірант, Мирослава; Sirant, Myroslava; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті на основі комплексного системного підходу здійснено аналіз, у контексті чинного законодавства, основних науково-теоретичних підходів до основних засад правового регулювання забезпечення екологічної безпеки при надзвичайних ситуаціях. Зазначено, що досягнення стратегічних цілей екологічної безпеки та раціонального природокористування здійснюється шляхом формування та реалізації довгострокової продуманої державної політики у сфері екології, формування ефективно діючої системи природоохоронних органів, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, підвищення рівня екологічної освіти та культури громадян. Домінуюче значення у процесі реформування правового регулювання забезпечення екологічної безпеки при надзвичайних ситуаціях структур має політична цілеспрямованість, а не потреба у змінах. Незважаючи на прийняття низки законів і програм з реагування та запобігання природно-техногенним надзвичайним ситуаціям при реалізації нових підходів до організації та виконання заходів екологічної безпеки, за надзвичайних ситуацій гостро стоїть питання нормативно-правового регулювання виконання органами влади всіх рівнів організаційних і спеціальних дій, успішне подолання труднощів, таких як недолік фінансування і організаційно-штатні заходи, які іноді закінчуються скороченнями співробітників підрозділів цивільного захисту, котрі безпосередньо виконують зазначені завдання. Не було здійснено дієвих заходів щодо зміни змісту правового регулювання, переведення на принципово нові засади функціонування. Усе зводиться, в основному, до організаційної перебудови відповідних управлінських структур і вдосконалення механізмів, що забезпечують адміністративний взаємозв’язок і підпорядкованістьItem Рушійна сила правових умов гідності(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Щербай, Іванна; Shcherbai, Ivanna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityПравові умови виконання людської гідності у взаєминах є одним із важливих питань в наш час. Саме під час взаємин у людей виникає багато конфліктів, і тоді не варто забувати про свої моральні цінності, серед яких є і гідність людини. Правові умови людської гідності – це обов’язки, накази, які повинна виконувати людина. Передусім на нас покладає обов’язки Бог, а відтак – держава у вигляді законів, нормативно-правових актів. А саме правові умови людської гідності проявляються в гідному виконанні своїх службових обов’язків. Наприклад, коли суддя виносить рішення, воно повинне бути гідним та справедливим. Коли людина виконує свої службові обов’язки, вона повинна виконувати їх гідно та відповідно до закону. Також важливим елементом людської гідності у взаєминах можна вважати догмати. Адже саме завдяки їм ми більше довіряємо людям, що також важливо у взаєминах. Тому виконання онтологічно-правових догматів є вагомим у взаєминах людей, оскільки люди повинні більше довіряти один одному. Проте в наш час довіра є доволі рідкісним явищем. Здебільшого ми можемо довіряти своїм рідним, а в більшості людей ми не впевнені. Виконання обов’язків можна поділити на дві групи. До першої групи зараховуємо обіцянки, які людина дає з власної волі, серед них може бути обітниця шлюбу, обов’язок лікаря допомагати хворим тощо. До другої групи можна зарахувати обов’язки, які не залежать від волі осіб, а саме відбування військової служби тощо.Item Деякі аспекти забезпечення права на свободу та особисту недоторканність(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Шульган, Ірина; Shulhan, Iryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті проаналізовано сутність права на свободу та особисту недоторканність, механізми його забезпечення під час кримінального провадження, а також визначено умови правомірного його обмеження. Особливого значення право на свободу та особисту недоторканність набуває з наступних причин: по-перше, воно належить кожному від народження і не залежить від належності до громадянства держави, по-друге, є базовим для багатьох конституційних прав і свобод, по-третє, є одним із важливих елементів правового статусу особи і, почетверте, виступає дієвою гарантією не лише конституційних прав, а й прав, закріплених галузевим законодавством. Акцентовано увагу на дотриманні принципів законності та обґрунтованості обмеження свободи та особистої недоторканності в кримінальному процесі. Підкреслено необхідність точного та неухильного виконання норм, які регулюють порядок здійснення заходів кримінально-процесуального примусу органами досудового розслідування, прокурором і судом. А також наявність у компетентного органу всіх доказів, що свідчать про безумовну необхідність обмежити права особи для досягнення завдань кримінального процесу.Item Аргументативна практика у юридичній діяльності(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Чорнобай, Олена; Chornobay, Olena; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті досліджено проблематику аргументативної практики у юридичній діяльності. Акцент зроблено на вивченні вимог до мовців як суб’єктів судового процесу. З’ясовано фактори, які впливають на ефективність аргументування, а саме: комунікативні навички та здібності, знання, уявлення, ціннісна система мовця, емоційний та психологічний стан, соціальний статус та роль у суспільстві. Вказано на вплив цих чинників на визначення тактики та стратегії аргументування та відбору аргументів. Вивчено макроструктуру аргументативного дискурсу, базовими елементами якого є теза, аргумент та демонстрація, розглянуто сутність та функції кожного з них. З’ясовано особливості таких різновидів мовлення як монолог та діалог. Визначено специфіку та вимоги до ефективності їх застосування, умови, за яких їх варто застосовувати. Виявлено значення попередньої підготовки аргументів та монологу і діалогу окремо на результативність аргументування. З’ясовано значення логіки та емоційно-психологічних прийомів переконання суб’єктів судового процесу. Визначено необхідність їх комплексного застосування для підвищення ефективності аргументування, переваги та недоліки кожного з них. Виявлено відмінності юридичних та наукових доказів відповідно до їхніх характеристик. Вивчено специфіку застосування понять “юридична аргументація” та “правова аргументація” для охоплення усіх факторів, пов’язаних з аргументативною практикою. З’ясовано спектр питань та аргументів, які вони охоплюють. Визначено доцільність їх застосування відповідно до особливостей аргументативної практики. Виявлено вплив позитивістської та антропоцентричної парадигм на формування і розвиток аргументативної практики та умови, за яких вона може функціонувати. З’ясовано переваги та недоліки кожної з них. Досліджено значення ідей застосування логіки та загальної теорії моделювання на формування сприятливого середовища для еволюції аргументативного дискурсу в межах судочинства.Item Інтеракції ненависті як елемент інформаційної війни та насильства(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Токарська, Антоніна; Tokarska, Antonina; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityЗа лексемами агресії і нетолерантності постає воля комунікантів і “своє” розуміння моральних цінностей та принципів, як і поняття свободи спілкування та справедливості. Рівень свідомості реципієнта, мовця – неоднаковий: він регулює максималізацію або мінімалізацію добору комунікативних засобів. Максимальний рівень некоректності висловлювань у соціальних мережах подекуди сягає правопорушень адміністративного характеру – статті 173 КУпАП. Окремо зауважено про технологію впливу на масову свідомість спеціально сформованих агентів – ботоферм, які продукують у кожній обговорюваній темі агресивні реакції спротиву на певні пропозиції позитиву у суспільному житті. Основна мета такого інформаційного продукту – маніпуляції свідомістю субʼєкта, переорієнтування його на несприйняття будь-яких державницьких ідей, спроба схилити населення до недовіри до держави, зруйнувати феномен коректності у взаємодії “населення – влада”, посіяти незадоволеність, розвинути невпевненість. Руйнівна конфліктність і відверте протиборство особливо агресивно вербально реалізовується у воєнному конфлікті – війну РФ в Україні, а також у піднятих проблемах історичної проблематики – приналежність Україні територій (Крим, Донбас), її культурно-історичних артефактів, мови та її національних особливостей тисячолітнього походження. Актуалізується “імператив толерантності” в теоретичній сфері, виховній та просвітницькій. Важлива нормалізація розгляду справ, які стосуються образ.Item Кореляційні обґрунтування церковного і канонічного права(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Сливка, Степан; Slyvka, Stepan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУкраїнська Церква (особливо давня сільська) є надійним джерелом природнонадприродної канонічності, істини, справедливості та особливого національного світобачення. Церква століттями здійснювала духовне об’єднання роду українського, нашої доленосної нації, оскільки глибоко поглинула природні закони, увібрала у себе їхню мудрість, сприяла регулюванню дій Всесвіту. Церква є духовною безпекою держави. Адже у природних законах відсутні суперечності, протиріччя, неузгодженості, розриви тощо, і побудоване канонічне право на цих нормах для Церкви є гармонійним догматом для тіла, душі і духу. Будь-яке право, крім надприродного (воно надчуттєве, абстрактне, не перевірене досвідом), обов’язково є витвором людини: апостолів, святих отців, єпископів, ченців. Різні догматичні версії, конотації церковного права підтверджують різносторонні підходи до формування відповідної дефініції. Кожна авторська дефініція є своєрідним щаблем духовної драбини, приставленої Богом, котрою ми будемо намагатися сходити до небес. Церковне право допомагає підніматися по щаблях, як зростати у вірі, але від спокус не захищає. Цю захисну функцію здійснює канонічне право, яке є методологічним для церковного права. Тобто, канонічне право вказує духовний, трансцедентний напрям розвитку церковного права.Item Взаємодія державної влади та опозиції в період демократичної трансформації: теоретико-правовий аспект(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Пивовар, Майя; Pyvovar, Maya; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті досліджено взаємодію державної влади та опозиції в період демократичної трансформації. Така взаємодія зумовлена історичними передумовами становлення опозиції, її моделей, типів, форми державного правління та політичного режиму держави. Від цих чинників залежить цілісна класифікація правових засад і форм взаємодії державної влади та опозиції. Сьогодні в західноєвропейській доктрині існує кілька узагальнених моделей політичної опозиції, серед яких: 1) вестмінстерська модель; 2) німецька модель; 3) французька напівпрезидентська модель; 4) скандинавська модель. Встановлено, що опозиція як інституціоналізоване представництво інтересів громадян на рівні ухвалення суспільних рішень, критичного оцінювання урядової політики, вимоги її корекції, приведення її у відповідність дісним потребам, кваліфікованого висування альтернатив. Місія опозиції, полягає не в тому, щоб заперечувати чинну владу, а в тому, щоб генерувати альтернативну щодо здійснюваного урядом курсу політики. Опозиція – це інститут, метою якого є вираження інтересів і цінностей, які не представлені в діяльності правлячого режиму. Так, опозиція виражає й консолідує протестну активність населення, формує вимоги, які опонують поведінці влади або корегують її. На думку І. А. Побочого, сьогодні існує три форми політичної взаємодії державної влади та опозиції а саме політичну боротьбу, співробітництво та нейтралітет. Політична боротьба ведеться за завоювання й розподіл державної влади, а в її основі лежить суперечливість об’єктивних політичних інтересів різних суспільних груп, класів, націй тощо. Співробітництво базується на збіганні – у межах конкретної тотожності – політичних інтересів суб’єктів, які сформувалися ситуативно. Нейтралітет передбачає утримання суб’єктів від обміну діяльністю в умовах суперечності або збігання їхніх політичних інтересів, але з міркувань тактики він підлягає розгляду як особлива форма політичної взаємодії. Важливим завданням у забезпеченні належних форм реалізації правових засад взаємодії державної влади й опозиції є вироблення ефективних правових механізмів такої взаємодії, закріплених на рівні норм закону України, який врегульовує правовий статус опозиції та гарантії її діяльності.Item Нормотворення і правотворення: співвідношення понять та теоретичне обгрунтування(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Баран, Анастасія; Baran, Anastasiia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті досліджується поняття, зміст нормотворчості та її співвідношення із спорідненими категоріями. Наголошується, що правотворчість і нормотворчість дещо збігаються, однак не є абсолютно тотожними, швидше нормотворчість входить до структури правотворчості. Нормотворчість відрізняється від законотворчості, адже законотворчість здійснює лише законодавчий орган держави, коло ж суб’єктів нормотворчості набагато ширше. Головним призначенням нормотворчості є створення нових правових норм, а зміна чи скасування наявних є похідними її функціями. У правовій науці немає єдиного підходу до виокремлення стадій ні правотворчого, ні нормотворчого процесу. Коло суб’єктів нормотворчого процесу визначають його види і для якісного нормотворчого процесу українське суспільство повинно запозичувати передовий досвід провідних світових країн, особливо тих, котрі належать до романо-германського типу правової системи. Процес нормотворчості відповідає певним загальнодемократичним принципам, які збігаються з принципами правотворчого процесу. Тому основними принципами нормотворчості та правотворчості є демократизм, законність, гуманізм, відкритість, субординаційність, колегіальність, наукова обґрунтованість, професіоналізм, оперативність, системність, узгодженість, наступність, своєчасність, планування, прогнозування, використання правового досвіду, юридично-технічна досконалість.Item Види аргументації в судовому процесі(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Чорнобай, Олена; Брездень, Володимир; Chornobay, Olena; Brezden, Vladimir; Національний університет “Львівська політехніка”; Львівський національний університет ветеринарної медицини і біотехнологій ім. Г. З. Гжицького; Lviv Polytechnic National University; Lviv National University veterinary medicine and biotechnology them. G.Z. Gzhytsky Candidate of LawУ статті вивчено проблему виокремлення та особливостей видів аргументації в судовому процесі. Досліджено базові знання та навички, якими повинен володіти мовець для ефективного аргументування. З’ясовано фактори, які впливають на цей процес. Визначено місце підготовки та вміння оперувати інформацією як ключових агентів, які впливають на результативність аргументації в судовому процесі, зважаючи на його специфіку. Вивчено макроструктурні елементи аргументативного дискурсу, їх взаємозав’язки та особливості застосування. Виявлено особливості побудови індуктивної та дедуктивної демонстрації, застосування в ній порівнянь, метафор та інших психологічних засобів. Досліджено проблему ототожнення понять “юридична аргументація” та “правова аргументація”, їх базові відмінності. Визначено природу видів аргументації, встановлено зв’язок між ними. З’ясовано вплив домінуючих в історії парадигм на формування видів аргументації залежно від їх особливостей. Вивчено значення динамічності правової системи держави як основного фактору впливу на розвиток видів аргументації. Досліджено парадокси, які виникають при їх порівнянні у контексті розгляду впливу законодавства як фактору. Виявлено особливі характеристики макроелементів аргументативного дискурсу, яких вони набувають в межах застосування кожного з видів аргументації. З’ясовано зміну переліку видів аргументів, специфіки демонстрації та змісту тези відповідно до особливостей юридичної та правової аргументації. Визначено специфіку співвідношення риторики та логіки у процесі аргументування. Вивчено значення логічних моделей у появі правової аргументації та відході від позитивістської парадигми. Запропоновано систему понять для полегшення розуміння понять “юридична аргументація” та “правова аргументація” відповідно до їх вживання у літературі. Вивчено взаємозалежність видів аргументації та правових систем і домінуючих в них парадигм. З’ясовано межі впливу юридичної та правової аргументації на правові системи. Виявлено необхідність систематичної актуалізації законодавства для створення необхідних умов розвитку правової аргументації відповідно до потреб та реалій суспільного життя. На прикладі України виявлено умови та фактори, які перешкоджають розвитку правової аргументації.Item The evolution of the form of government in Italy(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Козімо, Джованні ді; Cosimo, Giovanni di; Університет Мачерата (Італія); University of Macerata (Italy)У статті аналізується еволюція парламентської форми правління, що підкреслює зростання значення правління та прогресуючу маргіналізацію парламенту. Установчі збори обрали форму парламентського правління. Вирішальним аргументом, висунутим під час обговорення на користь парламентської системи, стало занепокоєння надмірною концентрацією влади. Бажання не повторювати досвід фашистського режиму, а також завіса невігластва щодо результатів політичних виборів, які мали відбутися 18 квітня 1948 р., змусило політичні сили віддати перевагу парламентському уряду, в якому представники виконавчої та законодавчої влади були пов'язані відносинами довіри, оскільки вважалося, що це найкраще захистить тих, хто програв [1, с. 60]. Прийняття симетричної бікамералістичної системи, яка надає однакові повноваження обом палатам також можна віднести до цієї лінії міркувань. Подібні занепокоєння зумовили вибір виборчого регламенту та привели до прийняття пропорційної системи, яка достовірно відображає баланс сил між партіями, визначений виборцями на відміну від мажоритарних систем, які винагороджують політичні сили, які стали переможцями на виборах. Навіть рішення про введення нового рівня децентралізованого уряду, що знаходиться на півдорозі між державою та місцевими адміністративними органами (комунами та провінціями), можна розглядати як пов’язане з розбіжністю щодо концентрації влади. Фактично законодавча функція була розподілена по осі центр-периферія, хоча й досить нерівномірно. По суті, Установчі збори керувалися інституційними рішеннями, які зосереджувалися на збалансованому розподілі влади щодо форми правління (парламентської) форми, державної (регіональної) та виборчого закону (пропорційне представництво) [2, с. 422]. Як ми побачимо, ця орієнтація, здається, принаймні частково і різними способами, з часом була залишена. Еволюція форми правління пішла в інший напрямок, оскільки рівновага між парламентом і урядом змінилася на користь останнього.Item Національно-правова ідентичність та її роль в умовах конституційної трансформації в Україні(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Ковальчук, Віталій; Kovalchuk, Vitaliy; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті аналізується національна правова ідентичність та її вплив на формування сучасної конституційної держави. Автор статті акцентує увагу на конституційних процесах та їх особливостях у країнах демократичного транзиту, зокрема, Україні. Акцентовано на тому, що в цих країнах процес конституційної трансформації переплітається з пошуком ідентичності, яка зазнала кризи після розпаду СРСР та відмови від подальшого застосування радянської ідеології. Ключова теза цього дослідження полягає в тому, що національна правова ідентичність може й повинна стати першочерговою умовою ефективного функціонування сучасної конституційної держави, її роль особливо важлива на початковій стадії державотворення. Вона поєднує в собі усталені традиції та культуру народу з універсальними цінностями конституціоналізму і спрямована на формування політичної нації. Зазначається, що роль культурного фактору в цьому процесі є одним із ключових. Чим сильніше почуття культурної єдності, тим сильніше та глибше усвідомлення ідентичності всередині нації, і навпаки ‒ слабкість об’єднуючого культурного елементу чи його відсутність призводять до слабкості нації та її занепаду. Однак робиться висновок про те, що політична нація формується не лише на етнокультурній, але й на правовій ідентичності. Політична нація – це історично сформована спільність людей із високим рівнем політичної організації та правової культури. Це суспільство правосвідомих громадян, яке відкидає будь-яку нетерпимість до “інших”, включно расову. Сучасна національна держава є етнополітичним утворенням, яке ефективно функціонує завдяки правовій ідентичності як окремого індивіда, так і суспільства загалом. Національна – правова ідентичність передбачає ціннісне правове самовизначення, яке визнається всіма зацікавленими членами спільноти і є результатом високого рівня колективної правосвідомості. Запропоновано авторське розуміння національної (правової) ідентичності як стану суспільної правосвідомості, який конструюється з наступних когерентних елементів: 1) відношення до минулого, яке знаходить своє вираження через конституційно-правову традицію (“історія формує ідентичність”); 2) актуальної політико-правової та соціальної диспозиції (“сучасність формує ідентичність”); 3) цілей та намірів побудови легітимного правопорядку (“майбутнє формує ідентичність”). У такому контексті національноправова ідентичність – це стан самовизначення нації як повноцінного суб’єкта права, який базується на правовій традиції, державотворчій дійсності та цивілізаційній перспективі. У статті акцентовано увагу на тому, що відновлення історичної справедливості істотно впливає на правову ідентичність народу, відчуття його національної гідності, на подальші перспективи демократичної трансформації суспільства, формування його як цілісного суспільства здатного до компромісів та здобутків, терпимого до “інших” спільнот. Від цього в кінцевому результаті залежить, яка модель конституційного регулювання – ліберальна чи патерналістська ‒ буде застосована в процесі подальшого держави народу (нації), який знаходить своє формальне вираження через суверенітет держави. Національна конституційна держава є оптимальною формою вираження народного суверенітету. Однак існування такої держави неможливе без почуття патріотизму та національної гідності, які тісно взаємопов’язані. Вони передбачають любов до своєї держави, повагу до її символів та готовність боронити її в разі небезпеки. Автор вважає, що майбутнє української політичної нації безпосередньо пов’язане з європейською ідентичністю та цінностями конституціоналізму, серед яких визначальну роль відіграють: особиста свобода та гідність, народний суверенітет та права меншості, політичний плюралізм, незалежність судової влади та легітимність публічної влади загалом. Національна гідність та конституційний патріотизм стають базовими елементами національно – правової ідентичності і саме вони повинні лягти в основу сучасної правової ідеології Української держави.Item Незалежність прокурорів як засада діяльності прокуратури(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Шульган, Ірина; Shulhan, Iryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті розглянуто засади діяльності прокуратури, дотримання яких забезпечує здійснення прокурорської діяльності та прийняття рішень у межах чинного законодавства. Засадами виступають базові ідеї, що обумовлені функціями, метою й завданнями прокуратури, які стосуються усіх напрямів її діяльності, визначають організаційні основи побудови прокурорської системи, умови її функціонування, добору кандидатів на посаду прокурора, а також правові й моральні норми поведінки посадових осіб при реалізації ними повноважень. Акцентовано, що засада незалежності прокурорів тісно пов’язана з іншими засадами організації та діяльності органів прокуратури, закріпленими у ст. 3 Закону України “Про прокуратуру”, та має важливе значення для належного функціонування прокуратури. Змістом засади незалежності прокурорів є гарантування відсутності незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов’язків з метою забезпечення реалізації покладених на нього завдань. Лише за умови забезпечення незалежності прокуратура здатна на належному рівні виконувати покладені на неї завдання та реалізовувати визначені функції. Натомість, ігнорування цих вимог зменшує ефективність захисту прокуратурою прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.Item Поняття, види та загальна характеристика корупційних правопорушень(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Марисюк, Костянтин; Marysyuk, Kostyantyn; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityСтаття присвячена поняттю, видам та загальній характеристиці корупційних правопорушень, адже короупція є одним із найстійкіших негативних явищ у діяльності органів державної влади й управління. Вона вражає всі сфери суспільного життя, сприяє поширенню організованої злочинності, створює соціальну напругу, породжує у населення невпевненість у здатності влади здійснити організаційні та практичні заходи щодо подолання системної кризи й відродження України. Вона становить значну загрозу для демократії, реалізації принципу верховенства права, соціального прогресу, становлення громадянського суспільства та національної безпеки. Тому знання сутності, причин, умов та факторів (чинників) корупції та знання корупційних правопорушень в реаліях сьогодення, дасть змогу передусім розробити та запровадити заходи, що мали б обмежити можливість її поширення та негативного впливу в усіх сферах суспільного життя. Встановлено, що корупційні правопорушення є узагальнюючим терміном, який охоплює усі форми поведінки особи, уповноваженої на виконання функцій держави, що носять корупційний характер і визнаються протиправними (корупційні діяння), а також діяння, що вчинюються такою або іншою особою, і створюють умови для вчинення корупційних діянь чи є приховуванням їх або потуранням їм. Доведено, що корупційні правопорушення не є якимось особливим, таким, що не “вписується” у класичну схему правопорушень, видом правопорушень. Корупційні правопорушення – це ті ж кримінальні, адміністративні, дисциплінарні, конституційні, цивільно-правові правопорушення, які, як і інші правопорушення, об’єднані в окрему групу в силу специфічних ознак об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта і суб’єктивної сторони посягання. Їм, як і іншим правопорушенням, притаманні ті самі ознаки, що, власне, і роблять їх правопорушеннями – суспільна небезпека (шкідливість), протиправність, винність і караність (передбачення за їх вчинення юридичної відповідальності).Item Група осіб за попередньою змовою, група осіб та організована групи: питання розмежування(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Маськовіта, Марія; Maskovita, Mariia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityСтаттю присвячено розмежуванню понять “група осіб за попередньою змовою”, “група осіб” та “організована група”. Доведено, що чимало труднощів у юридичній науці викликає розмежування групи осіб за попередньою змовою та організованої групи. Зважаючи на це, вважаємо за доцільне встановити відмінності між цими формами співучасті через розкриття ознак групи осіб за попередньою змовою і організованої групи. Розкривати зміст ознак групи осіб за попередньою змовою є зайвим. А розкрити зміст ознак організованої групи можливо завдяки аналізу ч. 3 ст. 28 КК України. Відповідно до цієї норми закону кримінальне правопорушення визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три й більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та інших кримінальних правопорушень, об’єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Із наведеного законодавчого визначення можна виділити такі ознаки, які породжують дискусії серед науковців про складність розмежування групи осіб за попередньою змовою та організованої групи, як стійкість та кількість учасників злочинного об’єднання. Кількість учасників групи за попередньою змовою та організованої групи не викликає труднощів ні в науці кримінального права, ні у судовій практиці. Так, у групі осіб за попередньою змовою можуть діяти дві або більше осіб, які наділені ознаками суб’єкта кримінального правопорушення. А для організованої групи КК України передбачає необхідність об’єднання зусиль не менш як трьох суб’єктів кримінального правопорушення. А щодо іншої ознаки – стійкості, то вона зумовлює проблеми на практиці. Зокрема, у такому її прояві як кількість кримінальних правопорушень, про вчинення яких домовляються співучасники. Через це варто встановити відмінності стійкості досліджуваних форм співучасті. Так, стійкість групи осіб за попередньою змовою на відміну від стійкості організованої групи не є обов’язковою ознакою. Однак, зважаючи на те, що між змовою учасників групи осіб за попередньою змовою до вчинення групового кримінального правопорушення існує певний відрізок часу, протягом якого група не розпадається, можна також стверджувати, що стійкість усе-таки існує і в цій формі співучасті. Але це різного рівня та різної якості стійкість. Стійкість групи осіб за попередньою змовою від стійкості організованої групи відрізняється тим, що в першій формі утворення злочинного об'єднання ще не закінчено і її склад не стабілізувався. Стійкість організованої групи полягає у її стабільність, сталість її складу. Однак основна відмінність полягає в тому, що спільна злочинна діяльність розрахована на тривалий час.Item Особливості регламентації процесуального примусу в контексті забезпечення прав особи у кримінальному процесуальному законодавстві України та деяких європейських держав(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Гузела, Михайло; Huzela, Mykhailo; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityПитання регламентації кримінального процесуального примусу в контексті забезпечення прав особи є надзвичайно актуальним у кримінальному процесуальному законодавстві з точки зору застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Необхідність правильної регламентації кримінальних процесуальних норм з метою імплементації в національне кримінальне процесуальне законодавство України та окремих європейських держав європейських стандартів кримінального провадження є основою для побудови системи кримінального процесу охоронного типу. Наріжним каменем для розвитку кримінальної процесуальної науки та вироблення єдиної судової практики є реальне забезпечення в кримінальному процесі правового захисту особи як суб’єкта кримінального провадження через реалізацію процесуальних гарантій прав і свобод цієї особи, котра з тих чи інших підстав потрапила у сферу реалізації процесуальних правовідносин. При цьому вагомого значення в такому контексті набуває законність і обґрунтованість застосування процесуального примусу в кримінальному процесі. У різних державах Європи реалізація процесуального примусу регламентується порізному. Зокрема, в Україні, виходячи з положень чинного КПК України, регламентація процесуального примусу переважно виражена через реалізацію заходів забезпечення кримінального провадження та, зокрема, у їх системі – запобіжних заходів в кримінальному провадженні. Тому основним завданням кримінального процесу охоронного типу в будь-якій державі є вироблення надійних правових механізмів запобігання різного виду зловживанням та помилкам суб’єктів, які провадять кримінальний процес і відповідно уповноважені на реалізацію кримінального процесуального примусу.Item Проблеми слідчого і судово-експертного встановлення причин подій техногенного характеру(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Бараняк, Володимир; Крижановський, Анатолій; Baranyak, Volodymyr; Kryzhanovskij, Anatolij; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті досліджено проблемні питання слідчого й судово-експертного встановлення причин подій техногенного характеру. Визначена необхідність взаємодії слідчого та фахівця експерта у встановленні причинно-наслідкових зв’язків у справах про події техногенного характеру. Розглянуто завдання основного напрямку розслідування, яке складається з послідовного вирішення наступних задач, а саме: збирання даних, що характеризують місце, час, механізм розвитку та інші обставини суспільно небезпечного події; встановлення безпосередньої причини даної події; з’ясування основної причини події (тобто діяння або бездіяльності, що зумовили можливість реалізації безпосередньої причини); встановлення особи винного (винних), мотиву, мети та інших обставин діяння. На основі даних експертної практики розглянуто п’ять типових експертних завдань, а саме: з’ясування питання про наявність причинного зв’язку між двома явищами; встановлення причини настання явища; необхідність вивчення умов (найчастіше такі дослідження мають діагностичний характер, оскільки вони пов’язані з визначенням стану об'єкта) (наприклад, чи перебував об’єкт у справному стані, і якщо ні, то в чому полягала його несправність; який стан протипожежної безпеки; чи належать дані предмети до категорій вогнестійких; чи перебував даний об’єкт (колія, локомотив, вагон тощо) у технічно несправному стані, і якщо так, то в чому полягає несправність); з’ясування тимчасового співвідношення (проходження) двох явищ, що набуває важливого значення, коли вчинення кримінального правопорушення ускладнене привхідними обставинам (умовами) або складається з декількох ланок; за результатами вирішення цього завдання, як і попереднього, які в одних випадках мають самостійне значення, а в інших – спрямовані на з’ясування причинного зв’язку між двома явищами або (і) ознаками причини або можливість їх використання під час дослідження механізму вчинення кримінального правопорушення.Item Теоретико-правові аспекти стратегічного планування у сфері інтегрованого управління кордонами України(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Гарасимів, Тарас; Harasymiv, Taras; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті визначено теоретико-правові аспекти актуальних проблем стратегічного планування у сфері інтегрованого управління кордонами та запропоновано практичні шляхи їх вирішення. Визначено, що інтегроване управління кордонами України є цілісною системою державного управління у сфері охорони та захисту кордонів України, що ґрунтується на міжнародних правових стандартах та поєднує адаптовані між собою системи управління усіх державних органів, які реалізовують діяльність у цій сфері з метою забезпечення відкритості та безпеки кордонів України. Базисом інтегрованого управління кордонами України є основоположні міжнародні правові принципи та стандарти у цій сфері. На підставі окресленої у Стратегії до 2025 р. дефініції інтегрованого управління кордонами виокремлено його характерологічні ознаки: специфічний суб’єктний склад, що включає в себе певні державні органи; діяльність є скоординованою, позаяк суб’єкти інтегрованого управління кордонами взаємодіють на відомчому, міжвідомчому, державному і міжнародному рівнях; інтегроване управління кордонами передбачає собою систему політичних, правових, економічних та організаційних заходів; основна мета – створення та підтримання балансу між забезпеченням належного рівня прикордонної безпеки і збереженням відкритості державного кордону для законного транскордонного співробітництва, а також для осіб, які подорожують. Висновується, що процес удосконалення механізмів реалізації державної політики зі стратегічного планування у сфері охорони та захисту кордонів України вимагає чіткої координації, цілеспрямованої на досягнення загальноєвропейських вимог.Item Проблема латентності та тенденції торгівлі людьми(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Гумін, Олексій; Шмілик, Олег; Колякіна, Віолетта; Humin, Oleksiy; Shmilyk, Oleg; Koliakina, Violetta; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityЦя стаття заснована на дослідженні офіційної статистики та офіційних матеріалах кримінальних проваджень, що розглядалися українськими судами упродовж 2013‒2020 років. Проаналізовано якісно-кількісні показники торгівлі людьми, у тому числі дітьми, відповідно до статті 149 Кримінального кодексу (далі ‒ КК) України та підпунктів статті. Загалом нами встановлено, що у 2013 р. прокуратура зареєструвала 130 випадків торгівлі людьми, у 2014 р. ‒ 118, у 2015 р. – 110, у 2016 р. – 114, у 2017 р. – 340, у 2018 р. – 268, у 2019 р. – 316, у 2020 р. – 205. Варто підкреслити, що в загальній структурі злочинності розслідувані порушення та злочини проти людської волі, честі та гідності становлять незначну частку. Встановлено, що торгівля людьми є другим за поширеністю злочином серед злочинів проти волі, честі та гідності після викрадення людини або незаконного позбавлення волі. Зауважмо, що сьогодні важко оцінити фактичні масштаби торгівлі людьми на сході України, а саме на непідконтрольних територіях, де не здійснюється жодного моніторингу та правоохоронні органи не працюють належним чином. Було встановлено, що більшість зареєстрованих випадків торгівлі людьми належало до другої частини статті 149 КК України. Це пов’язано із тим, що злочин здебільшого здійснюється за попередньою змовою осіб. Також хочемо підкреслити, що ефективність досудового розслідування у кримінальному проваджені про торгівлю людьми є досить невисокою. Упродовж розглянутого періоду, а саме з 2013 до 2020 роки, із обвинувальним актом до суду надсилають кожне друге, а то й третє провадження на рік. Досліджено особливості географічного розподілу торгівлі людьми в Україні. Здебільшого такі порушення було зафіксовано в Києві, Одесі, Харкові, Дніпропетровську та Києві, найменше ‒ у Чернівецькій, Хмельницькій, Вінницькій, Запорізькій, Рівненській, Кіровоградській, Черкаській, Закарпатській, Івано-Франківській, Сумській, Херсонській, Житомирській областях. Варто підкреслити, що прихований рівень (тобто рівень латентності) дуже високий. Проаналізовано основні причини торгівлі людьми в Україні. Уточнено, що кількісні показники торгівлі людьми залежать від форм експлуатації людей. Встановлено, що сексуальна експлуатація є найпоширенішою метою торгівлі людьми в Україні. Другою є експлуатація у вигляді примусової праці. Третє місце займає примусова участь у жебрацтві.Item Особливості підготовки до допиту потерпілого від шахрайства(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Бараняк, Володимир; Baranyak, Volodymyr; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityУ статті досліджено особливості підготовки до допиту потерпілого від шахрайства, суть криміналістичних аспектів діяльності під час підготовки до допиту потерпілого, залежність змісту цього процесу від виду злочину, слідчої ситуації, що склалася, проміжку часу між прийняттям рішення про проведення допиту й самим допитом. Акцентовано увагу на вивченні матеріалів кримінального провадження, що дає можливість встановити спосіб учинення шахрайства, дозволяє слідчому наочно уявити подію злочину, визначити коло питань, що дозволяють з'ясувати недостатні відомості про механізм вчинення злочинного діяння. Розглянуто питання щодо вибору місця допиту, вибору способу виклику на допит, відбору речових доказів, інших матеріалів і об’єктів, необхідних для допиту, вивчення спеціальних питань, якщо під час допиту необхідні певні знання в науці, мистецтві, техніці та ремеслі, забезпечення майбутнього допиту необхідними технічними засобами та матеріалами фіксації його ходу й результатів. Також визначено особливості складання плану допиту, що є завершальною ланкою в підготовці до допиту й у криміналістичному аспекті є плануванням процесу допиту. На цій стадії підготовки окреслюється коло питань, які потребують відповідей, формулюються трактування питань із огляду на інтелект і життєвий досвід допитуваного, визначається вибір лінії поведінки слідчого на основі отриманої в період підготовки інформації про передбачувану позицію потерпілого на досудовому слідстві, а також визначаються шляхи встановлення психологічного контакту з допитуваним.Item Екологічне право у наукових дослідженнях та викладанні(Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Тарнавська, Мар’яна; Tarnavska, Mariana; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National UniversityСтаття присвячена окремим питанням розвитку екологічного права як галузі та висвітленню цих питань при викладанні відповідної навчальної дисципліни. Так, констатовано, що окрім власне, питань законодавчого регулювання, зміст навчальної дисципліни варто збагачувати не лише відображенням норм екологічного права в правозастосовній, зокрема, судовій практиці, а й сприйняттям їх суспільною свідомістю, проблемним аспектам та перспективам вдосконалення. Ще одним важливим компонентом навчальної дисципліни є наукова складова, при цьому особливий інтерес, як видається, становить порівняння вітчизняного та світового, зокрема, європейського контекстів. Наголошено, що випуск Дайджесту судової практики Верховного Суду у спорах, що виникають у сфері захисту довкілля та екологічних прав (2019), є вагомою віхою на шляху до підвищення екологічної свідомості як суддів, так і суспільства загалом, свідчить про зміну підходів загалом та поступову зміну акцентів від вирішення екологічних справ до власне захисту екологічних прав громадян і довкілля, що й має бути метою справедливого судочинства. Водночас рівень екологічної та правової свідомості громадян не може вважатися задовільним і потребує підвищення. Цілком прикладним інструментарієм і відправною точкою на шляху до цього є результати нещодавно проведених соціологічних досліджень “Охорона довкілля та громадяни України: дослідження практик, цінностей та суджень” (травень 2018 р.) та “Екологічний портрет громадянина України: порівняння з ЄС та рекомендації” (вересень 2018 р.). Акцентується на порівнянні тенденцій у вітчизняній та європейській науці. На перший погляд, спостерігаються протилежні тенденції. Так, в Україні звучать застереження від штучного розмивання предмету екологічного права, додаванням господарсько-правових, аграрно-правових елементів. В європейській науці існують стійкі тенденції до екологізації усіх галузей права, глибокого проникнення екологічних норм у приватноправові норми аж до переосмислення інституту приватної власності. Це частина більш масштабної світової тенденції переналаштування всієї системи правового регулювання в напрямі екологізації.