Юридичні науки. – 2021. – № 4 (32)

Permanent URI for this collectionhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/57671

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”

У збірнику наукових праць серії “Юридичні науки” викладено результати наукових досліджень актуальних проблем з різних напрямів юридичної науки, розроблено наукові концепції щодо вдосконалення вітчизняного та зарубіжного законодавства. До нього увійшли аналітичні статті та фахові коментарі вчених Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, вітчизняних і зарубіжних науковців, експертні оцінки та рецензії провідних фахівців у галузі права. На авторів опублікованих матеріалів покладено повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, відповідної галузевої термінології, власних імен та інших відомостей.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”; голова Редакційно-видавничої ради Н. І. Чухрай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2021. – № 4 (32) – 188 с. : іл.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки

Зміст


1
7
15
22
32
37
43
49
56
62
68
76
81
89
96
102
108
114
121
131
138
145
153
159
167
175
183

Content


1
7
15
22
32
37
43
49
56
62
68
76
81
89
96
102
108
114
121
131
138
145
153
159
167
175
183

Browse

Filters

202127

Settings

Search Results

Now showing 1 - 10 of 27
  • Thumbnail Image
    Item
    Правове регулювання забезпечення екологічної безпеки при надзвичайних ситуаціях
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Сірант, Мирослава; Sirant, Myroslava; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті на основі комплексного системного підходу здійснено аналіз, у контексті чинного законодавства, основних науково-теоретичних підходів до основних засад правового регулювання забезпечення екологічної безпеки при надзвичайних ситуаціях. Зазначено, що досягнення стратегічних цілей екологічної безпеки та раціонального природокористування здійснюється шляхом формування та реалізації довгострокової продуманої державної політики у сфері екології, формування ефективно діючої системи природоохоронних органів, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, підвищення рівня екологічної освіти та культури громадян. Домінуюче значення у процесі реформування правового регулювання забезпечення екологічної безпеки при надзвичайних ситуаціях структур має політична цілеспрямованість, а не потреба у змінах. Незважаючи на прийняття низки законів і програм з реагування та запобігання природно-техногенним надзвичайним ситуаціям при реалізації нових підходів до організації та виконання заходів екологічної безпеки, за надзвичайних ситуацій гостро стоїть питання нормативно-правового регулювання виконання органами влади всіх рівнів організаційних і спеціальних дій, успішне подолання труднощів, таких як недолік фінансування і організаційно-штатні заходи, які іноді закінчуються скороченнями співробітників підрозділів цивільного захисту, котрі безпосередньо виконують зазначені завдання. Не було здійснено дієвих заходів щодо зміни змісту правового регулювання, переведення на принципово нові засади функціонування. Усе зводиться, в основному, до організаційної перебудови відповідних управлінських структур і вдосконалення механізмів, що забезпечують адміністративний взаємозв’язок і підпорядкованість
  • Thumbnail Image
    Item
    Рушійна сила правових умов гідності
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Щербай, Іванна; Shcherbai, Ivanna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Правові умови виконання людської гідності у взаєминах є одним із важливих питань в наш час. Саме під час взаємин у людей виникає багато конфліктів, і тоді не варто забувати про свої моральні цінності, серед яких є і гідність людини. Правові умови людської гідності – це обов’язки, накази, які повинна виконувати людина. Передусім на нас покладає обов’язки Бог, а відтак – держава у вигляді законів, нормативно-правових актів. А саме правові умови людської гідності проявляються в гідному виконанні своїх службових обов’язків. Наприклад, коли суддя виносить рішення, воно повинне бути гідним та справедливим. Коли людина виконує свої службові обов’язки, вона повинна виконувати їх гідно та відповідно до закону. Також важливим елементом людської гідності у взаєминах можна вважати догмати. Адже саме завдяки їм ми більше довіряємо людям, що також важливо у взаєминах. Тому виконання онтологічно-правових догматів є вагомим у взаєминах людей, оскільки люди повинні більше довіряти один одному. Проте в наш час довіра є доволі рідкісним явищем. Здебільшого ми можемо довіряти своїм рідним, а в більшості людей ми не впевнені. Виконання обов’язків можна поділити на дві групи. До першої групи зараховуємо обіцянки, які людина дає з власної волі, серед них може бути обітниця шлюбу, обов’язок лікаря допомагати хворим тощо. До другої групи можна зарахувати обов’язки, які не залежать від волі осіб, а саме відбування військової служби тощо.
  • Thumbnail Image
    Item
    Деякі аспекти забезпечення права на свободу та особисту недоторканність
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Шульган, Ірина; Shulhan, Iryna; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті проаналізовано сутність права на свободу та особисту недоторканність, механізми його забезпечення під час кримінального провадження, а також визначено умови правомірного його обмеження. Особливого значення право на свободу та особисту недоторканність набуває з наступних причин: по-перше, воно належить кожному від народження і не залежить від належності до громадянства держави, по-друге, є базовим для багатьох конституційних прав і свобод, по-третє, є одним із важливих елементів правового статусу особи і, почетверте, виступає дієвою гарантією не лише конституційних прав, а й прав, закріплених галузевим законодавством. Акцентовано увагу на дотриманні принципів законності та обґрунтованості обмеження свободи та особистої недоторканності в кримінальному процесі. Підкреслено необхідність точного та неухильного виконання норм, які регулюють порядок здійснення заходів кримінально-процесуального примусу органами досудового розслідування, прокурором і судом. А також наявність у компетентного органу всіх доказів, що свідчать про безумовну необхідність обмежити права особи для досягнення завдань кримінального процесу.
  • Thumbnail Image
    Item
    Аргументативна практика у юридичній діяльності
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Чорнобай, Олена; Chornobay, Olena; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті досліджено проблематику аргументативної практики у юридичній діяльності. Акцент зроблено на вивченні вимог до мовців як суб’єктів судового процесу. З’ясовано фактори, які впливають на ефективність аргументування, а саме: комунікативні навички та здібності, знання, уявлення, ціннісна система мовця, емоційний та психологічний стан, соціальний статус та роль у суспільстві. Вказано на вплив цих чинників на визначення тактики та стратегії аргументування та відбору аргументів. Вивчено макроструктуру аргументативного дискурсу, базовими елементами якого є теза, аргумент та демонстрація, розглянуто сутність та функції кожного з них. З’ясовано особливості таких різновидів мовлення як монолог та діалог. Визначено специфіку та вимоги до ефективності їх застосування, умови, за яких їх варто застосовувати. Виявлено значення попередньої підготовки аргументів та монологу і діалогу окремо на результативність аргументування. З’ясовано значення логіки та емоційно-психологічних прийомів переконання суб’єктів судового процесу. Визначено необхідність їх комплексного застосування для підвищення ефективності аргументування, переваги та недоліки кожного з них. Виявлено відмінності юридичних та наукових доказів відповідно до їхніх характеристик. Вивчено специфіку застосування понять “юридична аргументація” та “правова аргументація” для охоплення усіх факторів, пов’язаних з аргументативною практикою. З’ясовано спектр питань та аргументів, які вони охоплюють. Визначено доцільність їх застосування відповідно до особливостей аргументативної практики. Виявлено вплив позитивістської та антропоцентричної парадигм на формування і розвиток аргументативної практики та умови, за яких вона може функціонувати. З’ясовано переваги та недоліки кожної з них. Досліджено значення ідей застосування логіки та загальної теорії моделювання на формування сприятливого середовища для еволюції аргументативного дискурсу в межах судочинства.
  • Thumbnail Image
    Item
    Інтеракції ненависті як елемент інформаційної війни та насильства
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Токарська, Антоніна; Tokarska, Antonina; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    За лексемами агресії і нетолерантності постає воля комунікантів і “своє” розуміння моральних цінностей та принципів, як і поняття свободи спілкування та справедливості. Рівень свідомості реципієнта, мовця – неоднаковий: він регулює максималізацію або мінімалізацію добору комунікативних засобів. Максимальний рівень некоректності висловлювань у соціальних мережах подекуди сягає правопорушень адміністративного характеру – статті 173 КУпАП. Окремо зауважено про технологію впливу на масову свідомість спеціально сформованих агентів – ботоферм, які продукують у кожній обговорюваній темі агресивні реакції спротиву на певні пропозиції позитиву у суспільному житті. Основна мета такого інформаційного продукту – маніпуляції свідомістю субʼєкта, переорієнтування його на несприйняття будь-яких державницьких ідей, спроба схилити населення до недовіри до держави, зруйнувати феномен коректності у взаємодії “населення – влада”, посіяти незадоволеність, розвинути невпевненість. Руйнівна конфліктність і відверте протиборство особливо агресивно вербально реалізовується у воєнному конфлікті – війну РФ в Україні, а також у піднятих проблемах історичної проблематики – приналежність Україні територій (Крим, Донбас), її культурно-історичних артефактів, мови та її національних особливостей тисячолітнього походження. Актуалізується “імператив толерантності” в теоретичній сфері, виховній та просвітницькій. Важлива нормалізація розгляду справ, які стосуються образ.
  • Thumbnail Image
    Item
    Кореляційні обґрунтування церковного і канонічного права
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Сливка, Степан; Slyvka, Stepan; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Українська Церква (особливо давня сільська) є надійним джерелом природнонадприродної канонічності, істини, справедливості та особливого національного світобачення. Церква століттями здійснювала духовне об’єднання роду українського, нашої доленосної нації, оскільки глибоко поглинула природні закони, увібрала у себе їхню мудрість, сприяла регулюванню дій Всесвіту. Церква є духовною безпекою держави. Адже у природних законах відсутні суперечності, протиріччя, неузгодженості, розриви тощо, і побудоване канонічне право на цих нормах для Церкви є гармонійним догматом для тіла, душі і духу. Будь-яке право, крім надприродного (воно надчуттєве, абстрактне, не перевірене досвідом), обов’язково є витвором людини: апостолів, святих отців, єпископів, ченців. Різні догматичні версії, конотації церковного права підтверджують різносторонні підходи до формування відповідної дефініції. Кожна авторська дефініція є своєрідним щаблем духовної драбини, приставленої Богом, котрою ми будемо намагатися сходити до небес. Церковне право допомагає підніматися по щаблях, як зростати у вірі, але від спокус не захищає. Цю захисну функцію здійснює канонічне право, яке є методологічним для церковного права. Тобто, канонічне право вказує духовний, трансцедентний напрям розвитку церковного права.
  • Thumbnail Image
    Item
    Взаємодія державної влади та опозиції в період демократичної трансформації: теоретико-правовий аспект
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Пивовар, Майя; Pyvovar, Maya; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті досліджено взаємодію державної влади та опозиції в період демократичної трансформації. Така взаємодія зумовлена історичними передумовами становлення опозиції, її моделей, типів, форми державного правління та політичного режиму держави. Від цих чинників залежить цілісна класифікація правових засад і форм взаємодії державної влади та опозиції. Сьогодні в західноєвропейській доктрині існує кілька узагальнених моделей політичної опозиції, серед яких: 1) вестмінстерська модель; 2) німецька модель; 3) французька напівпрезидентська модель; 4) скандинавська модель. Встановлено, що опозиція як інституціоналізоване представництво інтересів громадян на рівні ухвалення суспільних рішень, критичного оцінювання урядової політики, вимоги її корекції, приведення її у відповідність дісним потребам, кваліфікованого висування альтернатив. Місія опозиції, полягає не в тому, щоб заперечувати чинну владу, а в тому, щоб генерувати альтернативну щодо здійснюваного урядом курсу політики. Опозиція – це інститут, метою якого є вираження інтересів і цінностей, які не представлені в діяльності правлячого режиму. Так, опозиція виражає й консолідує протестну активність населення, формує вимоги, які опонують поведінці влади або корегують її. На думку І. А. Побочого, сьогодні існує три форми політичної взаємодії державної влади та опозиції а саме політичну боротьбу, співробітництво та нейтралітет. Політична боротьба ведеться за завоювання й розподіл державної влади, а в її основі лежить суперечливість об’єктивних політичних інтересів різних суспільних груп, класів, націй тощо. Співробітництво базується на збіганні – у межах конкретної тотожності – політичних інтересів суб’єктів, які сформувалися ситуативно. Нейтралітет передбачає утримання суб’єктів від обміну діяльністю в умовах суперечності або збігання їхніх політичних інтересів, але з міркувань тактики він підлягає розгляду як особлива форма політичної взаємодії. Важливим завданням у забезпеченні належних форм реалізації правових засад взаємодії державної влади й опозиції є вироблення ефективних правових механізмів такої взаємодії, закріплених на рівні норм закону України, який врегульовує правовий статус опозиції та гарантії її діяльності.
  • Thumbnail Image
    Item
    Нормотворення і правотворення: співвідношення понять та теоретичне обгрунтування
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Баран, Анастасія; Baran, Anastasiia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті досліджується поняття, зміст нормотворчості та її співвідношення із спорідненими категоріями. Наголошується, що правотворчість і нормотворчість дещо збігаються, однак не є абсолютно тотожними, швидше нормотворчість входить до структури правотворчості. Нормотворчість відрізняється від законотворчості, адже законотворчість здійснює лише законодавчий орган держави, коло ж суб’єктів нормотворчості набагато ширше. Головним призначенням нормотворчості є створення нових правових норм, а зміна чи скасування наявних є похідними її функціями. У правовій науці немає єдиного підходу до виокремлення стадій ні правотворчого, ні нормотворчого процесу. Коло суб’єктів нормотворчого процесу визначають його види і для якісного нормотворчого процесу українське суспільство повинно запозичувати передовий досвід провідних світових країн, особливо тих, котрі належать до романо-германського типу правової системи. Процес нормотворчості відповідає певним загальнодемократичним принципам, які збігаються з принципами правотворчого процесу. Тому основними принципами нормотворчості та правотворчості є демократизм, законність, гуманізм, відкритість, субординаційність, колегіальність, наукова обґрунтованість, професіоналізм, оперативність, системність, узгодженість, наступність, своєчасність, планування, прогнозування, використання правового досвіду, юридично-технічна досконалість.
  • Thumbnail Image
    Item
    Види аргументації в судовому процесі
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Чорнобай, Олена; Брездень, Володимир; Chornobay, Olena; Brezden, Vladimir; Національний університет “Львівська політехніка”; Львівський національний університет ветеринарної медицини і біотехнологій ім. Г. З. Гжицького; Lviv Polytechnic National University; Lviv National University veterinary medicine and biotechnology them. G.Z. Gzhytsky Candidate of Law
    У статті вивчено проблему виокремлення та особливостей видів аргументації в судовому процесі. Досліджено базові знання та навички, якими повинен володіти мовець для ефективного аргументування. З’ясовано фактори, які впливають на цей процес. Визначено місце підготовки та вміння оперувати інформацією як ключових агентів, які впливають на результативність аргументації в судовому процесі, зважаючи на його специфіку. Вивчено макроструктурні елементи аргументативного дискурсу, їх взаємозав’язки та особливості застосування. Виявлено особливості побудови індуктивної та дедуктивної демонстрації, застосування в ній порівнянь, метафор та інших психологічних засобів. Досліджено проблему ототожнення понять “юридична аргументація” та “правова аргументація”, їх базові відмінності. Визначено природу видів аргументації, встановлено зв’язок між ними. З’ясовано вплив домінуючих в історії парадигм на формування видів аргументації залежно від їх особливостей. Вивчено значення динамічності правової системи держави як основного фактору впливу на розвиток видів аргументації. Досліджено парадокси, які виникають при їх порівнянні у контексті розгляду впливу законодавства як фактору. Виявлено особливі характеристики макроелементів аргументативного дискурсу, яких вони набувають в межах застосування кожного з видів аргументації. З’ясовано зміну переліку видів аргументів, специфіки демонстрації та змісту тези відповідно до особливостей юридичної та правової аргументації. Визначено специфіку співвідношення риторики та логіки у процесі аргументування. Вивчено значення логічних моделей у появі правової аргументації та відході від позитивістської парадигми. Запропоновано систему понять для полегшення розуміння понять “юридична аргументація” та “правова аргументація” відповідно до їх вживання у літературі. Вивчено взаємозалежність видів аргументації та правових систем і домінуючих в них парадигм. З’ясовано межі впливу юридичної та правової аргументації на правові системи. Виявлено необхідність систематичної актуалізації законодавства для створення необхідних умов розвитку правової аргументації відповідно до потреб та реалій суспільного життя. На прикладі України виявлено умови та фактори, які перешкоджають розвитку правової аргументації.
  • Thumbnail Image
    Item
    The evolution of the form of government in Italy
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Козімо, Джованні ді; Cosimo, Giovanni di; Університет Мачерата (Італія); University of Macerata (Italy)
    У статті аналізується еволюція парламентської форми правління, що підкреслює зростання значення правління та прогресуючу маргіналізацію парламенту. Установчі збори обрали форму парламентського правління. Вирішальним аргументом, висунутим під час обговорення на користь парламентської системи, стало занепокоєння надмірною концентрацією влади. Бажання не повторювати досвід фашистського режиму, а також завіса невігластва щодо результатів політичних виборів, які мали відбутися 18 квітня 1948 р., змусило політичні сили віддати перевагу парламентському уряду, в якому представники виконавчої та законодавчої влади були пов'язані відносинами довіри, оскільки вважалося, що це найкраще захистить тих, хто програв [1, с. 60]. Прийняття симетричної бікамералістичної системи, яка надає однакові повноваження обом палатам також можна віднести до цієї лінії міркувань. Подібні занепокоєння зумовили вибір виборчого регламенту та привели до прийняття пропорційної системи, яка достовірно відображає баланс сил між партіями, визначений виборцями на відміну від мажоритарних систем, які винагороджують політичні сили, які стали переможцями на виборах. Навіть рішення про введення нового рівня децентралізованого уряду, що знаходиться на півдорозі між державою та місцевими адміністративними органами (комунами та провінціями), можна розглядати як пов’язане з розбіжністю щодо концентрації влади. Фактично законодавча функція була розподілена по осі центр-периферія, хоча й досить нерівномірно. По суті, Установчі збори керувалися інституційними рішеннями, які зосереджувалися на збалансованому розподілі влади щодо форми правління (парламентської) форми, державної (регіональної) та виборчого закону (пропорційне представництво) [2, с. 422]. Як ми побачимо, ця орієнтація, здається, принаймні частково і різними способами, з часом була залишена. Еволюція форми правління пішла в інший напрямок, оскільки рівновага між парламентом і урядом змінилася на користь останнього.