Юридичні науки. – 2021. – № 4 (32)

Permanent URI for this collectionhttps://ena.lpnu.ua/handle/ntb/57671

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”

У збірнику наукових праць серії “Юридичні науки” викладено результати наукових досліджень актуальних проблем з різних напрямів юридичної науки, розроблено наукові концепції щодо вдосконалення вітчизняного та зарубіжного законодавства. До нього увійшли аналітичні статті та фахові коментарі вчених Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету “Львівська політехніка”, вітчизняних і зарубіжних науковців, експертні оцінки та рецензії провідних фахівців у галузі права. На авторів опублікованих матеріалів покладено повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, відповідної галузевої термінології, власних імен та інших відомостей.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки : збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Національний університет “Львівська політехніка”; голова Редакційно-видавничої ради Н. І. Чухрай. – Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2021. – № 4 (32) – 188 с. : іл.

Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки

Зміст


1
7
15
22
32
37
43
49
56
62
68
76
81
89
96
102
108
114
121
131
138
145
153
159
167
175
183

Content


1
7
15
22
32
37
43
49
56
62
68
76
81
89
96
102
108
114
121
131
138
145
153
159
167
175
183

Browse

Subject: search.filters.subject.law

Search Results

Now showing 1 - 3 of 3
  • Thumbnail Image
    Item
    Поняття, види та загальна характеристика корупційних правопорушень
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Марисюк, Костянтин; Marysyuk, Kostyantyn; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Стаття присвячена поняттю, видам та загальній характеристиці корупційних правопорушень, адже короупція є одним із найстійкіших негативних явищ у діяльності органів державної влади й управління. Вона вражає всі сфери суспільного життя, сприяє поширенню організованої злочинності, створює соціальну напругу, породжує у населення невпевненість у здатності влади здійснити організаційні та практичні заходи щодо подолання системної кризи й відродження України. Вона становить значну загрозу для демократії, реалізації принципу верховенства права, соціального прогресу, становлення громадянського суспільства та національної безпеки. Тому знання сутності, причин, умов та факторів (чинників) корупції та знання корупційних правопорушень в реаліях сьогодення, дасть змогу передусім розробити та запровадити заходи, що мали б обмежити можливість її поширення та негативного впливу в усіх сферах суспільного життя. Встановлено, що корупційні правопорушення є узагальнюючим терміном, який охоплює усі форми поведінки особи, уповноваженої на виконання функцій держави, що носять корупційний характер і визнаються протиправними (корупційні діяння), а також діяння, що вчинюються такою або іншою особою, і створюють умови для вчинення корупційних діянь чи є приховуванням їх або потуранням їм. Доведено, що корупційні правопорушення не є якимось особливим, таким, що не “вписується” у класичну схему правопорушень, видом правопорушень. Корупційні правопорушення – це ті ж кримінальні, адміністративні, дисциплінарні, конституційні, цивільно-правові правопорушення, які, як і інші правопорушення, об’єднані в окрему групу в силу специфічних ознак об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта і суб’єктивної сторони посягання. Їм, як і іншим правопорушенням, притаманні ті самі ознаки, що, власне, і роблять їх правопорушеннями – суспільна небезпека (шкідливість), протиправність, винність і караність (передбачення за їх вчинення юридичної відповідальності).
  • Thumbnail Image
    Item
    Група осіб за попередньою змовою, група осіб та організована групи: питання розмежування
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Маськовіта, Марія; Maskovita, Mariia; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    Статтю присвячено розмежуванню понять “група осіб за попередньою змовою”, “група осіб” та “організована група”. Доведено, що чимало труднощів у юридичній науці викликає розмежування групи осіб за попередньою змовою та організованої групи. Зважаючи на це, вважаємо за доцільне встановити відмінності між цими формами співучасті через розкриття ознак групи осіб за попередньою змовою і організованої групи. Розкривати зміст ознак групи осіб за попередньою змовою є зайвим. А розкрити зміст ознак організованої групи можливо завдяки аналізу ч. 3 ст. 28 КК України. Відповідно до цієї норми закону кримінальне правопорушення визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три й більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та інших кримінальних правопорушень, об’єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Із наведеного законодавчого визначення можна виділити такі ознаки, які породжують дискусії серед науковців про складність розмежування групи осіб за попередньою змовою та організованої групи, як стійкість та кількість учасників злочинного об’єднання. Кількість учасників групи за попередньою змовою та організованої групи не викликає труднощів ні в науці кримінального права, ні у судовій практиці. Так, у групі осіб за попередньою змовою можуть діяти дві або більше осіб, які наділені ознаками суб’єкта кримінального правопорушення. А для організованої групи КК України передбачає необхідність об’єднання зусиль не менш як трьох суб’єктів кримінального правопорушення. А щодо іншої ознаки – стійкості, то вона зумовлює проблеми на практиці. Зокрема, у такому її прояві як кількість кримінальних правопорушень, про вчинення яких домовляються співучасники. Через це варто встановити відмінності стійкості досліджуваних форм співучасті. Так, стійкість групи осіб за попередньою змовою на відміну від стійкості організованої групи не є обов’язковою ознакою. Однак, зважаючи на те, що між змовою учасників групи осіб за попередньою змовою до вчинення групового кримінального правопорушення існує певний відрізок часу, протягом якого група не розпадається, можна також стверджувати, що стійкість усе-таки існує і в цій формі співучасті. Але це різного рівня та різної якості стійкість. Стійкість групи осіб за попередньою змовою від стійкості організованої групи відрізняється тим, що в першій формі утворення злочинного об'єднання ще не закінчено і її склад не стабілізувався. Стійкість організованої групи полягає у її стабільність, сталість її складу. Однак основна відмінність полягає в тому, що спільна злочинна діяльність розрахована на тривалий час.
  • Thumbnail Image
    Item
    Окремі питання правового регулювання проведення соціально-виховної роботи зі засудженими до довічного позбавлення волі
    (Видавництво Львівської політехніки, 2021-10-10) Ортинський, Володимир; Ortynsky, Volodymyr; Національний університет “Львівська політехніка”; Lviv Polytechnic National University
    У статті здійснено спробу на основі аналізу чинного законодавства та з урахуванням висновків провідних науковців з’ясувати особливості соціально-виховної роботи зі засудженими до довічного позбавлення волі та висвітлити окремі неузгодженості у правовому регулюванні окресленого питання. За результатами дослідження встановлено, що форми, методи та заходи соціальновиховної роботи з засудженими до довічного позбавлення волі, з урахуванням мети покарання та принципів задекларованих у статті 5 Кримінально-виконавчого кодексу України, повинні бути максимально особистісно-орієнтованими. Виявлено, що окремі положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не узгоджуються, і навіть суперечать Кримінально-виконавчому кодексу України. Запропоновано шляхи подолання окресленої проблеми. Структурний аналіз Кодексу в цілому та його Розділу IV “Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі” дозволив встановити, що норми, котрі регулюють соціально-виховну роботу з особами, що відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі є “розпорошеними” по окремих розділах та статтях. В цьому контексті відмічено структурну організацію розділу III Кодексу “Виконання покарання у виді позбавлення волі”, де міститься окрема Глава 19, що регулює порядок проведення соціально-виховної роботи зі засудженими до довічного позбавлення волі. Запропоновано доповнити Розділ IV окремою статтею, котра буде регулювати питання соціально-виховної роботи з особами, що відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі